Повернувся з СЗЧ заради продовження служби: історія гвардійця на псевдо Морпєх, який воює з 2014 року

Про це повідомляє кореспондент Української Служби Інформації.

Боєць родом з Миколаєва, де закінчив школу, ліцей, у 18 років хлопець пішов в армію, а у 2014 підписав контракт зі Збройними Силами України та почав захищати країну спочатку в районі проведення АТО (далі – ООС). За цей час Морпєх пережив стільки страшних ситуацій та втратив стількох побратимів, що навіть важко уявити.

Було страшно, важко, часом не було продуктів, доводилося їсти пшеницю, пити дощову воду. Якось заради цигарки воїн проповз до сусідньої посадки та назад, попри небезпеку бути вбитим ворожим снарядом. А про надважкий вихід із так званого Ізваринського котла Артур згадує з великим сумом:

Нам дали команду «факел», ми підпалили поле та протягом двох діб під щільними артилерійськими обстрілами намагалися вийти з оточення. Проривалися, як могли, втратили чимало побратимів. Це все закарбувалося в пам’яті на все життя. Вічна пам’ять тим, хто не зміг вийти, – каже Морпєх.

За час виконання бойових завдань в районі проведення антитерористичної операції, а пізніше – ООС, Артур із побратимами успішно розбивали ворожі танки, навіть цілі колони, нищили ворога, рятувалися від численних обстрілів, інколи щастило – дев’ятитонні КАБи падали зовсім поруч, не долітали чи перелітали. Нерідко бійці потрапляли в засади, майже втрачали надію на порятунок, але у підсумку діставалися безпечних місць. Сам Морпєх неодноразово рятував побратимів.

Була ситуація, коли командир відправив у розвідку, потрібно було розвідати один квадрат. По нас активно працювали два танки та дві САУ. Моєму побратиму розірвало п’ятку, сам він залишити місце поранення не міг, тому довелося мені повзти за ним та витягати. Наклав свій турнікет на його ногу, тягну і думаю: хоч би мені нічого не відірвало, бо ще одного турнікета зараз поруч немає. До лікарів його доставили з тиском «0 на 40», але, на щастя, його вдалося врятувати. Зараз він живе в Миколаєві, – згадує Артур.

До речі, траплялися ситуації, коли Артура вважали загиблим, бо з ним втрачався зв’язок на деякий час, а його матері навіть помилково приходив лист, що нібито син загинув. Але, на щастя, пізніше з’ясувалося, що з бійцем усе добре.

З 2015 року Морпєх почав службу у Морській піхоті (звідти й нинішній позивний), перебував на різних посадах, а 23 лютого 2022 року закінчився термін дії його чергового контракту. Чоловік був демобілізований у запас і вперше за весь цей час отримав можливість відпочити з родиною, маленькою донькою та дружиною-військовослужбовицею. Втім, наступного дня розпочалося повномасштабне вторгнення рф. Артур одразу ж пішов до місцевого центру комплектування та соціальної підтримки задля повернення на службу.

Миколаїв серйозно бомбили, прийшов поновитись на службу, але мені сказали, що мій військовий квиток у частині. Дістатися туди транспортом було нереально, тому довелося йти пішки, попри обстріли. Стрибав, як зайчик, між прильотами, дістався частини, яку було зруйновано ракетою, витягали хлопців з-під завалів і, на щастя, вдалося на місці знайти свій військовий квиток, – каже Морпєх.

За три роки повномасштабного вторгнення Артур встиг побувати на різних напрямках фронту, у тому числі – на ворожій території – на Курщині.

Через численні контузії, отримані під час виконання бойових завдань, йому довелося пройти курс лікування, після чого боєць отримав статус «обмежено придатний». З рештою, через певні проблеми по службі, Морпєх вирішив піти у самовільне залишення частини. Але, попри все, не хотів залишатись осторонь та мав бажання продовжувати боронити рідну неньку Україну.

Я воюю одинадцять років, поки б’ється моє серце – є бажання нищити ворога та допомагати побратимам. Хочу бути корисним, ділитися своїм бойовим досвідом, – відверто розповідає Артур.

Саме тому військовослужбовець звернувся до лав 11 бригади ім. М. Грушевського Південного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України, де і продовжує свою службу.

Ще з часів проведення АТО я казав, що росія на цьому не зупиниться, що ворог з часом захоче більшого, піде далі. Мій товариш, який побував російському полоні, де схуднув на сорок кілограмів, виніс купу знущань та тортур, розповідав, що ворогу дуже муляло очі те, що в українських містах і селах є газ, туалети, інтернет, що ми «дуже добре живемо». Я повернувся, щоб продовжити допомагати повернути мир в Україну та змусити ворога повернутися додому, – каже Артур.

Раніше на  USIonline.com —

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram, дивіться на Youtube.