Повернувся в Україну, щоб нищити ворога: історія одеського гвардійця на псевдо Боксер (фото) «фото»

Повернувся в Україну, щоб нищити ворога: історія одеського гвардійця на псевдо Боксер (фото)

Військовослужбовець 11 бригади імені Михайла Грушевського Південного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України на псевдо Боксер родом з Одещини. Віталій усе життя присвятив спорту та подорожам. Він двічі обійшов Землю морем, працював за кордоном, але після початку повномасштабного вторгнення розірвав контракт і повернувся захищати Україну.

Про це повідомляє 11 бригада імені Михайла Грушевського Національної гвардії України.

Віталій з дитинства займався боксом, за можливістю продовжує тренуватися і зараз, звідси й псевдо Боксер. Хлопець почав працювати у 15 років, отримав середньо-технічну освіту, а у 2008-2009 роках, нині старший сержант, відслужив строкову службу у військовій частині 3012 Нацгвардії. Після цього він регулярно ходив у рейси, двічі морем обійшов Землю, жив та працював за кордоном, зокрема – у Дубаї.

19 січня 2022 року Віталій пішов у рейс, втім, після початку повномасштабного вторгнення він, як справжній патріот своєї країни, вирішив розірвати контракт та повернутися додому. Через деякий час він вступив на службу до рідної для себе військової частини.

Кілька місяців Віталій ніс службу на одному з блокпостів, але потім потрапив до підрозділу БпЛА, який тоді лише нещодавно було створено. Власне, гвардієць і зараз продовжує виконувати бойові завдання у його складі: нищити ворога, допомагати побратимам, керувати їхніми діями. Що цікаво, у Боксера не склалися відносини з росіянами задовго до початку повномасштабного вторгнення.

Частенько під час рейсів доводилося працювати поруч із росіянами, які зазвичай намагалися возвеличити свою країну, проявляли свої імперські замашки, а нас вважали якимось непотребом. Часом мене так це дратувало, що я бив їхні пики, за що навіть списували з рейсів, – каже Віталій.

Першу реальну небезпеку для життя в районі бойових дій 35-річний гвардієць відчув під час своєї другої ротації на Херсонщині. Він із побратимами зробили свою роботу, поверталися зі спостережного пункту до автівки, аж раптом почули звук FPV-дрону. Але воїнів у той момент врятувала звичайна українська тополя.

Стоїмо біля автівки, відчуваємо одночасно і страх, і незрозумілий інтерес, бачимо цю FPVшку, вона починає стрімко знижуватися, але чіпляється за гілки тополі та розривається у повітрі. А поки летів другий дрон – ми вже встигли перебігти у бетонний підвал багатоповерхового будинку, який був розташований поруч, – каже Боксер.

Усі, хто перебуває на фронті, щоденно ризикують своїм здоров’ям та життям. Ніколи не знаєш, чи повернешся ти на позицію здоровим, чи повернешся взагалі, а ситуацій, у яких існує ризик загинути, трапляється безліч. Про кілька з них Віталій розповів окремо.

Якось ми з Самосудом опинилися на Донеччині в одній з посадок. Пізня осінь, навколо все сухе: дерева, кущі майже без листя, видно буквально все, ніде не сховаєшся. До того ж на нас розпізнавальний знак – скотч, який знімати не можна, бо так можна під вогонь власних побратимів потрапити. Почули звуки дронів, забігли в посадку, а у тому квадраті реально лише кущі та два дерева. В один момент ми зупинилися. Я став, Самосуд присів, запалив сигарету, гадали, що це все, а я думаю: «Боже, яка безглузда смерть…». Бачимо: один дрон пролетів повз нас, кружляв-кружляв, не побачив, другий з іншого боку – так само, третій був близько, ми обидва його бачили, але він полетів далі. У той момент у голові промайнуло: «Отже, не сьогодні». Мабуть, пощастило, мабуть, маємо жити та воювати далі! – розповідає Боксер.

Була ще одна історія у Серебрянському лісі, яка закінчилася для бійця хепіендом: він повертався до бліндажа з двома паками води, але почув звук дрона, який точно не запускали українські військовослужбовці. Побратими Віталія почали гучно кричати по рації, що наближається ворожий дрон і треба якнайшвидше тікати в укриття.

Оцінив ситуацію, кинув ті паки з водою та почав прискорюватися, кричу побратимам, щоб відкривали маскувальну сітку – в нас там рибацька масксітка була, яку дрони не бачать до останнього моменту, а потім просто заплутуються у ній. Бачу, що на мене вже чекають, буквально «рибкою» пірнаю у бліндаж, хлопці за броню затягують мене усередину, і буквально одразу за мною той дрон влітає у сітку, заплутується та не вибухає, – каже Боксер.

Під час виконання бойових завдань гвардійці часто допомагають один одному, в тому числі – рятують життя. Про один з епізодів, коли Боксер з іншими воїнами врятували побратимів у важкій ситуації, він згадав окремо.

Ворог вже зайшов до Селідового, наші розвідники пішли увісьмох на штурм, дали бій, закріпилися та мали відходити. Нашою задачею було прикривати їх, робити все, щоб вони максимально уникали контакту з ворогом. Якось за ніч ми використали для цього більш ніж півтори сотні дронів! Операцію чудово спланував Самосуд, я був постійно поруч та допомагав усім, чим міг. В результаті усі повернулися живими та здоровими, лише один боєць травмував ногу. Коли евакуаційна автівка повернулася – побратими почали дякувати мені, усім нам за те, що допомогли їм вибратися. Це дуже цінно, бере за душу, всередині таке приємне відчуття, краще за будь-які нагороди, – ділиться Віталій.

За час повномасштабного вторгнення рф в Україну Боксеру було вручено дві нагороди: медаль 11 бригади ім. М. Грушевського НГУ «За бойові заслуги» та нагрудний знак командувача НГУ «За доблесну службу».

Віталій, як і всі ми, дуже чекає на завершення бойових дій, мріє переказати «вітання» своїм знайомим із росії, із якими свого часу працював чи займався боксом. Старший сержант хоче насолодитися новинами про перемогу України та поразку росії, зібрати за одним столом усю свою родину, вшанувати пам’ять про загиблих побратимів, поспілкуватися із їхніми родинами, відвідати могили героїв, а далі – будувати щасливе життя у вільній та незалежній Україні.

Раніше на  USIonline.com

Жінки в армії – особливості служби (фото)

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram, дивіться на Youtube.