Потреби суддівської реформи: захист свідків, добір суддів і розумне фінансування «фото»

Потреби суддівської реформи: захист свідків, добір суддів і розумне фінансування

Українські суди, незважаючи на періодичні реформування, досі являють собою громіздку бюрократичну машину, яка не задовольняє інтересів ані бізнесу, ані громадян. У березні минулого року президент Володимир Зеленський заявив, що протягом трьох років повністю завершить судову реформу.

Про аспекти реформи та стратегію розвитку: перегляд мережі судів, аудит, нові методики перегляду кількості суддів – уже багато написано, тому редакція Української Служби Інформації вирішила подати проблеми правосуддя, з якими стикаються люди, котрі постійно мають із ним справу: прокурори, адвокати та судді. 

Сергій Костенко, керівник Одеської обласної прокуратури, колишній член кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів

Сергій Костенко

Судову систему повинні реформувати у зв’язку зі змінами всіх  елементів системи кримінальної юстиції, до якої входять органи прокуратури, адвокатури, ВРП, ВККС, професійного самоврядування; установи з підготовки та підвищення кваліфікації, фінансового й організаційного забезпечення, в т. ч. Служби судової охорони, а також зв’язок реформи кримінальної юстиції з реформою суміжних правових інститутів (поліції, ДБР, БЕБ, СБУ, НАБУ тощо), в тому числі – інституту судової експертизи, відновного правосуддя, медіації, вторинної правової допомоги, органів і служб у справах неповнолітніх, пенітенціарних органів і пробації, служби уповноваженого Верховної Ради з прав людини тощо. 

Необхідно зробити перегляд кримінального процесу, який має бути направленим на гарантування фундаментальних прав і свобод підозрюваного й обвинуваченого та максимальне сприятливим для відновлення прав і свобод жертв кримінальних правопорушень, відшкодування завданої шкоди та запобігання новим правопорушенням.

Підвищення відповідальності учасників кримінального провадження за нехтування обов’язками та зловживання правами (насамперед із затягування розгляду), введення дієвих правових механізмів для запобігання останньому явищу. Треба створити систему правового, соціального, фізичного та іншого захисту жертв і свідків, які надають вирішальні викривальні докази щодо тяжких та особливо тяжких злочинів. 

Ще одним аспектом реформи має стати зменшення меж судового розсуду та випадків неможливості апеляційного оскарження судових рішень. Підвищення відповідальності носіїв судової влади за ухвалення рішень у справах, за якими є правові висновки палати, об’єднаної палати або Великої палати Верховного Суду, у разі подальшого скасування таких рішень із мотивів безпідставного неврахування або ігнорування цих висновків. Установлення певних часових рамок, протягом яких вказані структури не мають права переглядати (відступати) від своїх правових висновків. 

Взагалі реформа має призвести до того, щоб суспільство бачило, що правосуддя відбулося. І це не тільки комунікація судової влади зі ЗМІ та, звісно, не необхідність суду йти на поводу у громадської думки. 

Деякі судові рішення незрозумілі з точки зору їхньої справедливості навіть в експертному середовищі. Єдиним запобіжником від цього є тільки максимально оперативний судовий розгляд (а точніше, проходження справи в усіх трьох інстанціях). Суддя повинен мати реальні важелі впливу на процесуальну поведінку учасників провадження та нести відповідальність за їх незастосування або вибіркове застосування; суддя має нести реальну відповідальність за розумні строки судового розгляду.

Мають бути встановлені певні індикативні строки розгляду судом кримінальних справ за єдиною методикою визначення складності справи. Ці строки мають бути орієнтиром як для відповідальності сторони обвинувачення за забезпечення вчасного надання суду своїх доказів, так і для суду, щоб вживати максимально ефективні заходи у разі намагань сторони захисту затягнути процес. Ці ж строки можуть слугувати маркером для інспекцій ВРП. Викладене надасть можливість не тільки для більш ефективного захисту жертв злочину, а й для отримання суспільством кінцевої відповіді системи правосуддя на питання, чи відбулося правосуддя. Чим більший часовий проміжок від дати вчинення злочину до отримання суспільством вказаної відповіді, тим менше буде довіра суспільства до суду. Інших об’єктивних критеріїв такої довіри не винайдено, тому, зокрема, в більшості країн з високим рівнем довіри до суду до 90% справ завершується у спрощеному провадженні, в тому числі на підставі угод. При цьому робота прокуратури та органів правопорядку за рахунок економії ресурсу сконцентрована на протидії найбільш небезпечним кримінальним проявам, а судова система спроможна розглядати такі справи у короткі строки. 

***

Дмитро Ткаченко, адвокат, керуючий партнер в DT Partners LF, захисник Одеси від незаконної забудови

Дмитро Ткаченко

У 2021 році Зеленський підписав закон, який змінює порядок призначення членів Вищої ради правосуддя, а також закон про внесення змін до закону “Про судоустрій і статус суддів”, яким відновлюється робота Вищої кваліфікаційної комісії суддів. Запуск такої реформи, на думку її ініціаторів, дозволить вирішити проблему кадрової нестачі суддів, дозволить знизити навантаження на працюючих суддів та в черговий раз дозволить знизити рівень корупції в судовій системі і підвищити рівень довіри до неї всіх верств населення. 

Починаючи з кінця 2019 року робота ВККСУ була призупинена, – як наслідок, наразі існує гостра нестача кадрів в судах, зокрема в місцевих судах. Адже саме ВККСУ відповідальна за формування суддівського корпусу. 

Зрозуміло, що новий запуск комісії, органу, який не працював 2 роки, має дозволити вирішити проблему з надзвичайно великим навантаженням на суддів.

Необхідно зазначити, що проблема перш за все полягає не лише у відсутності нових кадрів, а й відсутності достатнього організаційного та фінансового забезпечення, яким має займатись Державна судова адміністрація та її територіальні відділи. 

В той час, як деякі суди отримують кошти на будь-які забаганки, у інших відсутня можливість виплачувати працівникам зарплату на рівні хоча б мінімальної заробітної плати та забезпечити судовий апарат самим необхідним для організації судового процесу.

Починаючи з 2020 року в місцевих судах не працюють телефони, що ускладнює доступ до правосуддя, хоча в умовах пандемії суди мають бути максимально доступними для громадян. 

Досить часте явище – відсутність марок для відправки поштової кореспонденції. З урахуванням того, що не всі верстви населення мають доступ до електронного суду, отримання сторонами матеріалів справи та судових рішень стає надзвичайно великою проблемою. 

Ініціюючи чергове зниження корупційної складової в судовій системі, всі абсолютно забувають про необхідність реформування всіх складових системи. Адже неможливо полагодити зламаний механізм, замінивши лише одну його частину. 

Також варто звернути увагу на плани реформаторів стосовно реорганізації судів. Планується скорочення загальної кількості судів шляхом створення декількох окружних судів. Проте, яким чином буде проходити така реорганізація, поки що невідомо. Загалом не зрозуміло, яку користь матиме така реорганізація, адже цілком ймовірно, що “потрібні” судді залишаться на своїх місцях і кардинальної зміни кадрів не відбудеться. Таким чином, проведення реформи заради проведення реформи не призведе до яких-небудь позитивних наслідків, а лише створить чергові непорозуміння всередині системи. 

Ще однією частиною судові реформи стосуються Вищої ради правосуддя. За задумом авторів, членів ВРП має перевіряти на доброчесність етична рада, до складу якої входять міжнародні експерти та судді, обрані Радою суддів. При цьому, міжнародні експерти мають вирішальний голос при перевірці доброчесності як діючих членів ВРП, так і майбутніх кандидатів. 

На думку прихильників реформи, наявність міжнародних наглядачів за діяльністю фактично головного органу судової системи дозволить мінімізувати корупційну складову, обмежити ВРП від появи негідних представників та покращити образ судової системи в очах громадськості.

При цьому опоненти реформи кажуть, що Вища рада правосуддя фактично переходить в залежність від міжнародних експертів. На мою думку, це вкрай необхідна міра. Адже без втручання міжнародних експертів українська влада не здатна ефективно та повною мірою проводити реформування існуючої системи і пов’язано це з глибоко укоріненою корупцією та “кумівством” в усіх сферах нашого життя. 

Підсумовуючи викладене, хочу сказати, що реформування судової системи – це позитивний крок. Проте, зміни мають проводитись в усіх сферах судової гілки влади, а не лише в окремих її частинах, адже судова система складається не лише із суддів. 

Наразі говорити про успіх суддівської реформи ще зарано, але ми сподіваємось, що ефективна робота та бажання удосконалити систему дадуть свої плоди. 

***

Суддя Малиновського райсуду Одеси Олександр Гарський, який присуджує злочинцям читати книжки, прихильник змін у судах.

Олександр Гарський

Щодо питання надмірно складних процедур заміщення вакантних посад у судах, а також порядку і методології оцінювання судів та кандидатів на посаду судді. 

За останні роки питання добору та призначення на посаду судді, а також в зв’язку з певними політичними процесами у державі питання кваліфікаційного оцінювання створили певні механізми, які за своєю природою та значенням стали неефективним засобом реформування. Загалом будь-яка реформа і зміни інституції проходять з урахуванням вивчення старої форми та її недоліків, щоб скорегувати інструменти, які перешкоджають ефективній роботі. 

Останній досвід реформ судової системи України, очевидно, вказує на певну неефективність запропонованих заходів, які були призвані удосконалити судову владу. І якщо неефективність для суддів пов’язана як з нелюдським навантаженням, так і втратою якості правосуддя, то для громадян така неефективність позначилась у втраті розумного доступу до правосуддя.

Добір кандидатів на посаду судді, переведення до іншого суду, в тому числі вищої інстанції, стали певним чином засобами, в яких форма превалює над змістом такої процедури. 

Задля ефективної роботи, пов’язаної з добором кадрів у судову систему, пропонується декілька змістовних пропозицій, які на нашу думку можливо представити суспільству та юридичній спільноті для обговорення з метою вирішення нагальних потреб судової влади та громадянського суспільства в цілому.

Загальновідомо, що судді мають єдиний статус незалежно від місця суду в системі судоустрою чи адміністративної посади, яку обіймає суддя (ч. 2 ст. 52 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів).

Відповідно необхідно розділяти: 1) питання добору кандидатів на посаду судді вперше, 2) питання переведення судді до іншого суду, в тому числі вищої інстанції; 3) питання кваліфікаційного оцінювання судді задля визначення його професійного рівня здійснювати правосуддя. 

Питання, пов’язані із зайняттям посади судді вперше, не може бути однаковим з питанням переведення до іншого суду та тим більше із оцінкою кваліфікації. Це випливає як із змісту цих питань, так і з методологічної основи правового забезпечення таких правил.

Питання проведення добору кандидатів на посаду судді можливо в цілому залишити в такому законодавчому забезпечені, як це має зараз ЗУ «Про судоустрій і статус суддів». Йдеться про відбірковий іспит і проведення спеціальної перевірки. Можливо створити 3 окремі шляхи отримання суддівської професії, які б мали різні форми проходження підготовки до професії, натомість завершувались єдиною контролюючою функцією ВККС у вигляді проведення іспиту, виконання завдання та, можливо, співбесідою. 

 Зміни повинні стосуватись кола суб’єктів, які бажають зайняти посаду судді вперше. Так, можливо більш спрощеною зробити процедуру добору суддів для помічників суддів, які, наприклад, відпрацювали в судді не менше 5–8 або навіть 10 років, які мають позитивну характеристику від судді. Характеристика повинна передбачати певну форму, із зазначенням як професійних, так і моральних якостей такого кандидата – помічника. Для такої категорії осіб можливо застосування, наприклад, менших вимог до складу іспитів, написання практичних робіт та відсутності необхідності проходження навчання у школі суддів, оскільки є очевидним, що такий кандидат досить детально розуміє на досвіді роботу суду, канцелярій, та розуміє, з чого складається судова справа. Він на практиці вміє складати судові рішення, розуміє принципи судового процесу, а тому і підхід до такої особи повинен бути менш вимогливий, ніж до особи, яка жодного дня не працювала у суді.

Як додаткову вимогу, потрібно встановити обов’язкове стажування у судді (наприклад рік або два-три, в залежності від керівника стажування, із закріпленням за певним суддею) для тих кандидатів, які бажають отримати професію судді, але не працювали у судді. Це стосується адвокатів, прокурорів, співробітників інших юридичних професій.

Питання школи суддів теж повинно бути вдосконалено, задля розумного підходу та ефективності інституту. Наприклад, після проходження навчання у школі суддів та складання відповідних іспитів за участю кваліфікаційної комісії суддів, можливо також стати суддею (як окремий шлях до професії судді). Вказаний спосіб буде окремим інститутом добору на посаду судді. Під час проходження навчання для таких кандидатів також необхідно передбачити стажування у суді, під керівництвом певного судді, який наприкінці такого навчання буде надавати розгорнуту характеристику такому кандидату. 

Єдиним для всіх кандидатів повинне бути лише одне – контроль та нагляд Вищої кваліфікаційної комісії суддів України за складанням іспитів, виконанням відповідних завдань і оцінка відповідних характеристик за результатами яких буде прийматись рішення про призначення особи на посаду. 

Питання переведення судді наразі має певні недоліки, які пов’язані перш за все з втратою розумної необхідності. 

Якщо особа здатна здійснювати правосуддя у будь-якому суді, якщо всі судді мають єдиний статус незалежно від місця суду в системі судоустрою чи адміністративної посади, то є очевидним, що такий суддя при переведені його до іншого суду, в тому числі вищої інстанції, не потребує будь-яких кваліфікаційних іспитів. Його головний іспит є постановлення судових рішень, де в кожній справі вирішуються щодня нагальні, живі питання конкретної людини. Якщо держава не довіряє судді, питання його кваліфікації повинно з’ясовувати окремим інститутом, за окремою процедурою. Якщо ж особа вже працює суддею, потрібно створити гідні та належні умови задля професійної кар’єри такого судді. 

При переведенні судді з одного суду до іншого мова може йти лише про стаж роботи на посаді судді, для тих хто бажає посади у суді вищої інстанції, та авторитет судді, який він отримав за час роботи суддею, в який очевидно необхідно вкладати оцінку якості судових рішень, що є головним критерієм оцінки судді. 

Переведення судді до суду вищої інстанції повинно бути проведено за такими критеріями: 

а) стаж роботи для суду апеляційної інстанції, наприклад 5-7 років; для суддів Верховного Суду – 10–15 років, в тому числі в суді апеляційної інстанції – не менше 5 років;

б) співбесіда у ВККСУ;

в) перевірка авторитету судді, в який включається перевірка якості судових рішень, та якості здійсненого правосуддя.

Окремо можливо створити інститут добору кандидатів до апеляційного суду та Верховного Суду, які не працювали у суді (для адвокатів, науковців, прокурорів та інших юристів), який повинен бути схожий із правилами та процедурами для тих, хто вперше бажає отримати професію судді. 

Після переведення судді до суду вищої інстанції можливо передбачити обов’язкове кваліфікаційне оцінювання такого судді на протязі, наприклад, трьох років, яке б передбачало оцінку якості здійсненого ним правосуддя та якості судових рішень. У виключних випадках, якщо наприклад є сумніви у професійній здатності судді здійснювати правосуддя у вищій інстанції, можливо перевірити суддю на знання законодавства у формі іспиту. Якщо суддя, наприклад, не здатний належним чином виконувати обов’язки у суді вищої інстанції, можливо залишити право у Кваліфікаційній комісії на повернення судді до суду нижчої інстанції, після проведення процедури кваліфікаційного оцінювання.

Що стосується питання переведення до іншого суду в межах однієї інстанції, вказана процедура взагалі повинна вирішуватись за спрощеною процедурою за допомогою звичайної співбесіди та оцінки роботи на посаді судді (знову питання авторитету).

Такий порядок буде позбавлений будь-яких корупційних складових та відповідати вимогам сьогодення, оскільки загальновідомо, що суди апеляційної інстанції фактично зупинили роботу по здійсненню правосуддя. Не можна назвати розумним призначення судових засідань у кожній новій справі через рік. Окрім того, вказаний порядок призведе до ефективності у роботі Кваліфікаційної комісії суддів та сприятиме швидкому вирішенню кадрового голоду всіх суддів в Україні. І навпаки, не позбавить Вищу кваліфікаційну комісію влади з контролю за недобросовісними та некомпетентними суддями, оскільки навіть після переведення такого судді до іншого суду, у комісії залишиться можливість впливати на кар’єру судді за допомогою кваліфікаційної перевірки.

Питання кваліфікаційного оцінювання судді задля визначення професійного рівня здійснювати правосуддя потрібно вирішувати окремим порядком, який можливо здійснювати як за певними строками у законі, так і за певними критеріями. Можливо раз у 5–10 років проводити оцінювання судді, яке буде включати в себе перевірку як знань законодавства, оцінки якості судочинства і судових рішень, так і доброчесності судді. 

Необхідно передбачити обов’язкове кваліфікаційне оцінювання судді на протязі 3 років, після переведення до вищої інстанції. Оцінювання повинно бути гнучким і залежати завжди у першу чергу від авторитету судді під час здійснення правосуддя (якість здійснення судочинства та якість судових рішень).

Якщо суддя належним чином виконує покладені на нього обов’язки, то оцінювання такого судді потрібно звести до мінімуму технічних процедур, щоб не створювати відповідні корупційні ризики для такої оцінки. 

Ранее на USIonline.comСуд рассмотрит дело об афере с землей одесского кладбища.

Читайте нас в Facebook, Telegram и Instagram, смотрите на Youtube.