«Пішов на війну, бо терпіння вже не було» – про службу та чергування на свята розповів в інтерв’ю оборонець одеського неба (фото)

Напередодні свят, Українська Служба Інформації навідалася до одного з таких героїв – військового ЗСУ, який служить у протиповітряній обороні.

Військовослужбовець Сергій — один із тих, хто щодня боронить мирне небо Одеси. Минулоріч він ще не служив. Він був цивільною особою та займався волонтерською діяльністю.

Що стосується свят, то я більше не відчуваю того піднесення. Все робиться на автоматі: ялинка, гірлянди, стіл. Навіть запах мандаринів не викликає того захоплення, яке бувало раніше. Зникло відчуття безтурботності, — ділиться Сергій.

Однак традиції він не полишає. В службовому приміщені все як завжди: ялинка, іграшки, святковий стіл. До Нового року він купив хамон, холодильник заповнений безалкогольним пивом. Сергій принципово не вживає алкоголь, це питання принципу.

Після минулого року свята почали асоціюватися з відповідальністю. Пам’ятаю, як смажив м’ясо, а над головою летів шахед, а з Іванівського моста стріляв крупнокаліберний кулемет. Тоді відчуття свята змінилося на усвідомлення того, що ти повинен захищати, — згадує він.

Сергій пояснює, як важливо розуміти, що небезпека може бути буквально у повітрі:

Розумієш, що куля має параболу, політ. Розумієш, що вона може летіти з Іванівського моста, і шахед може пролетіти менше 100 метрів точно по твоїй траєкторії. Це все над головою.

Робота в ППО — це не тільки боротьба з ракетами, а й постійне очікування нових ударів, пояснив захисник.

Ми чекаємо та готові до нових ‘феєрверків’, особливо у святкові дні. Ми розуміємо, що ворог любить прив’язуватися до символічних дат. На Різдво, Новий рік — чекаємо активізації. Ми до цього готуємося. Шахеди можуть летіти навіть без повітряної тривоги. Іноді вони заходять у Румунію, кружляють там, а потім повертаються і потрапляють по нашим об’єктам, як в Орловці. Якщо я не встигаю збити — це відчуття складно описати. Все всередині кипить, бо ти знаєш: приліт міг бути запобіганий, — зізнається він.

Сергій зазначає, що для нього важливе завдання — захищати рідне місто і область. “Я прийшов сюди з конкретною метою — захищати своє місто, свою область. У мене родичі в Біляєвці, в Маяках, де теж постійно прилітає. Одеса — це окремий біль. Коли пропускаєш шахеда, який ударяє по місту, це наче особиста поразка“, — підкреслює він.

Чесно кажучи, я міг би зовсім не йти воювати. У мене батько — інвалід другої групи з епілепсією після травми. Це вже було б достатньо, щоб залишитися вдома. До того ж якби я підтягнув свої медичні документи, то міг би отримати обмеження і не служити.

Я прийняв рішення йти до ЗСУ, бо два роки до того займався волонтерською роботою, а потім терпіння закінчилося. У нас вдома постійні обстріли. Ми живемо поруч із районом Шкільний, вибухи – регулярні. До найближчої воронки від ракети було всього 140 метрів. Пам’ятаю момент: ударна хвиля вибила закрите металопластикове вікно і збила мою дружину з дивана. Це вразило. Один раз, другий, третій, — зізнається він.

Військовослужбовець згадує про своє волонтерство:

З перших днів війни ми патрулювали у складі громадських формувань. Разом з поліцією забезпечували порядок, працювали в комендантську годину. Потім почалась волонтерська діяльність: спочатку вода, потім продукти, одяг і так далі, — розповідає він.

Переломним моментом для Сергія став приліт в одеський ЖК Тірас:

Цей удар змінив багато чого й змусив прийняти рішення. Я бачив ці ракети на власні очі. Бачив, куди вони летять, як їх не збивають. І бачив, як вони потрапляють. Ми приїхали на місце навіть раніше, ніж МНС, швидка або пожежники. Люди в обгорілому одязі йшли вулицею. Це неможливо передати словами.

Основні руйнування були на третьому поверсі. Ми піднялися по приставній драбині на рівень даху, де був козирок. Там панорамні вікна, і людей від вибуху вибило прямо на козирок. Причому ракета навіть не вибухнула — спрацював спалах пального. Бойова частина пробила будинок наскрізь і випала з іншого боку. А всередині все спалахнуло: пальне рознесло перегородки, — розповідає він про те, як рятував постраждалих.

Один з найстрашніших моментів для нього був, коли перебуваючи в районі дачі Ковалевського, Сергій бачив, як багато людей загинуло.

Ми з хлопцями стояли в оціпленні, бо туди понеслись батьки дітей — поруч багато шкіл і дитячих садків. Всі знали, що летить друга ракета, але вони все одно ломилися. Діти, які були в укритті, залишились неушкодженими, а люди, хто був на вулиці — загинули, — згадує він.

Загинула продавчиня з маленького магазинчика поруч з мийкою. Загинули поліцейські і рятувальники, які вже прибули на місце після першого удару. Коли почалися поранення і крики, я перегородив дорогу машиною і побіг допомагати. Пам’ятаю, намагався реанімувати бабусю, але шансів уже не було. А дідусь, попри контузію та осколкові поранення, відмовлявся евакуюватися. – додав Сергій.

Для Сергія кожен збитий шахед — це не просто виконана місія, а й особисте досягнення:

Коли збиваєш шахеда — це неймовірне відчуття. Для мене це як трофей мисливця. Я з дитинства єгерствував, полював, і тут відчуття виконаної справи дає сили. Я прийшов сюди вже мотивованим, але коли бачиш результат, це надихає ще більше.

Цього року, напередодні свят, Сергій вперше не буде з родиною, і це додає додаткового відчуття небезпеки.

Коли ти на відстані від родини, будь-яка небезпека здається більш відчутною. Я в каналах моніторингу, бачу, де летять шахеди. Хлопці на місці коригують траєкторії, і я знаю, звідки вони йдуть. Ми сидимо за столом і обговорюємо, а люди сидять в підвалах, — говорить він.

Сергій впевнений, що ті, хто хоче стати справжнім чоловіком, мають діяти: «Той, хто хоче бути впевненим, повинен прийняти рішення і діяти. Пускай йде в ППО, МВГ, штурмову. Це честь. Я горджуся тим, що охороняю небо над Одесою. Нам потрібні люди, озброєння вдосталь».

Сергій переконаний, що готовий до найскладніших ситуацій:

Я готовий до такого, морально налаштований. У мене не дригне палець. Я, звісно, пацифіст, люблю полювання, але ніколи не стріляв у молодих тварин, завжди їх відпускав. Дрібних зайців також не чіпаю. Але якщо мені доведеться захищати своє місто, я буду битися, і на своєму шматку землі я зроблю все, щоб навести порядок. Я готовий за це боротися. Це вже не про полювання, це питання життя і смерті, – підкреслив він.

Раніше на  USIonline.com —

Собаки-захисники загону «Антарєс»: як вони шукають людей під завалами після прильотів (фото)

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram, дивіться на Youtube.