Палаючий 2022. Підсумки 10 місяців війни в Україні та прогноз

На питання про війну з росією Українській Службі Інформації відповів Олександр Коваленко, відомий у блогосфері як «Злий одесит».

Він не тільки дав оцінку тому, що сталося, але й зробив певний прогноз подальшого розвитку подій. Щодо прогнозів – зазначимо, Олександр Коваленко розуміє усю ефемерність передбачень у ці буремні часи, але ми попросили його зробити це, пам’ятаючи його оцінки після перших 100 днів війни – вони майже повністю виправдалися.

Отже, позаду 10 місяців найтяжчої війни. Якими вони були для України? Які етапи довелося пройти нашим військовим? А що сталося за цей час із тактикою та стратегією армії рашистів?

Повномасштабне вторгнення Росії в Україну було неминучим, і це було лише питання часу. Але навіть при усвідомленні цього всі чудово розуміли, що будь-яка готовність буде недостатньою у війні проти армії з набагато більшою чисельністю та потенціалом практично за всіма показниками.

Спочатку ЗСУ обрали максимально вигідну тактику ведення бойових дій проти такого ворога, а саме – оборонну. ЗСУ затягували ворога на територію України, створюючи для РОВ (російськіх окупаційних військ – ред.) некомфортні умови логістики, забезпечення передових підрозділів та їх управління.

Така тактика дозволяла з мінімальними втратами вимотувати ворога, реалізовувати сценарій виснаження супротивника. І першим суттєвим результатом такої тактики став контрнаступ на північному плацдармі, де нездатні тримати оборону окупанти змушені були спішно відступати.

Згодом тактика ЗСУ адаптувалася до умов того чи іншого плацдарму. Звільнення кожної території проходило за своїм сценарієм, але незмінним залишався пункт виснаження противника. Виснаження ворога пріоритетне й досі.

У росіян тактика не зазнала серйозних змін. Так, вони намагаються адаптуватися і шукають нові рішення для утримання позицій чи захоплення, але всі їхні можливості залежать, як і в радянській армії, від артилерії. Без артилерії вони не можуть ані наступати, ані оборонятися. А саме з нею та боєкомплектом у них на 10-й місяць виникають проблеми.

Який головний військовий результат цих 10 місяців – для нас і для ворога?

Станом на 10-й місяць ворог втратив контроль над більш ніж 50% захоплених у 2022 році територій, а також єдиним обласним центром, який їм вдалося окупувати – Херсоном.

Цей рік ще не закінчився, а вже знищено понад 100 тисяч окупантів, що є найбільшою кількістю загиблих у російській армії за всі конфлікти, в яких вона брала участь, разом узяті.

Росія зазнала колосальних втрат у техніці, які ніколи не зможе відновити. Саме ніколи.

Але головне – російська армія тотально зганьблена. Особливо її флот. Флот, який проти країни без флоту зазнав тяжких втрат, втративши двох флагманів, безліч кораблів і не проявивши себе у війні ніяк.

Що особисто для вас стало несподіванкою з боку ЗСУ, чим здивували наші воїни? Які найгероїчніші сторінки бойової роботи ЗСУ – те, що гідне вивчення у найкращих військових академіях світу?

Справжньою несподіванкою став стрімкий контрнаступ у Харківській області. Адже там була сконцентрована одна з найбільших бронетанкових груп у всій зоні БД (бойових дій – ред.), – в районі Ізюму, і контрнаступ міг впертися саме в неї. Але в результаті, дії ЗСУ перевершили всі очікування.

Загалом, кожен епізод цієї війни – це приклад героїзму та стійкості наших воїнів.

А вивчатимуть багато. Оборона Маріуполя, оборона Бахмута, визволення острова Зміїний, визволення кожного плацдарму. Українська армія на найближчі покоління випускників військових академій стане головним прикладом професіоналізму, кмітливості, героїзму та адаптації до непростих умов, у боротьбі проти ворога, якій має колосальну перевагу.

Одне з найважливіших питань для нашої армії – постачання високотехнологічної зброї союзниками. Чи отримаємо ми «Абрамси», F – 16, а може, і «Томагавки»?

Постачання озброєнь Україні – дуже важлива складова нашої перемоги. Але слід реалістично дивитися на ті чи інші перспективи.

Наприклад, якщо ми говоримо про «Томагавки», то слід розуміти, що це, в першу чергу, ракета морського базування. Тобто виникає питання, з якої платформи її запускати?

Аналогічно і з «Абрамс». Доки є потенціал передачі Україні танків Т-72М1 як від операторів даних ОБТ (основний бойовий танк – ред.), так і тих країн, де ця техніка знаходиться на складах, – ми не отримуватимемо інші типи танкового озброєння. А якщо й будемо, то з тієї країни, з якої це логістично вигідніше, простіше, швидше. Відповідно, на думку спадає Leopard 2.

Що ж до F-16, то думаю, 2023 року ми отримаємо ці винищувачі, але навряд чи вони базуватимуться на наших аеродромах. Швидше за все, їх розміщення буде на одному з прикордонних з Україною аеродромів країн партнерів, і застосовуватимуться вони насамперед для підготовки екіпажів.

Загалом, на сьогодні для нас більш актуальне постачання систем ЗРК та підвищення ефективності нашої ППО.

У якому напрямі розвивається ситуація у російських окупаційних військах? Іноді складається враження, що тепер проти нас воює приватна армія Пригожина – навіть у нас в Одесі затримано шпигуна, який діяв на користь ПВК «Вагнер». Тепер вони мають літаки, танки, ракетні частини. Ця тенденція продовжиться? Капітуляцію підписуватиме Пригожин?)

Значення Євгена Пригожина перебільшується та до гіпертрофованого роздмухується. Це людина, яка без заступництва Путіна так і продовжувала б торгувати ход-догами в підземних переходах Пітера, а без заступництва ФСБ ніколи не вийшла б за рамки громадського харчування.

Його ПВК «Вагнер» вміє добре воювати проти мирного населення, цивільних. Вміють знущатися, катувати, ґвалтувати. А чого вони досягли у протистоянні з ЗСУ? Вже до червня їхній ресурс втратив боєздатність, і Женечка роз’їжджав особисто по виправних колоніях набираючи зеків.

Зараз ПВК «Вагнер» відома не так складним процесом відбору кандидатів на укладення контракту, або якимось ореолом таємничості унікального силового підрозділу гібридного формату, а тим, що є головним розповсюджувачем смертельно небезпечних та невиліковних хвороб у підрозділах РОВ.

Що ж до танків, літаків і гелікоптерів, то всього цього у ПВК «Вагнер» не було б, якщо не міноборони рф, що передає цю техніку вагнерівцям.

З моменту початку вторгнення ЗСУ звільнили понад половину захоплених із 24 лютого ворогом територій. Визволення йде нерівномірно: то наші вирвалися на простір і одразу звільнили безліч населених пунктів (як на Харківщині), то йдуть кровопролитні бої за кожні 100 метрів. Де буде найважче при подальшому звільненні?

Як я казав, для звільнення кожного плацдарму, кожній території застосовується свій сценарій. Але ніколи не відбувається щось раптово. Це дуже складний підготовчий процес створення умов для контрнаступу.

Наприклад, на правобережній Херсонщині ці умови формувалися ЗСУ з травня. На Харківщині вони зайняли близько 3 місяців.

Яким є ваш прогноз на подальший розвиток ситуації на фронтах? Які етапи необхідно пройти ЗСУ на шляху до перемоги України (яка, ми впевнені, неминуча)? Чи можна зараз назвати час закінчення війни, хоча б дуже орієнтовно? Ви схильні до песимізму чи скоріше оптимізму – а може, у цьому плані майбутнє принципово непередбачуване?

На сьогоднішній день виразно проглядається формування сприятливих умов для контрнаступу в Луганській області. Ситуація в районі Кремінної та Сватового така, що ЗСУ можуть здійснити з цих локацій ривок до Старобільська як мінімум.

Загалом саме Луганська область має усі перспективи повторити сценарій Харківської області у найближчій перспективі.

У Запорізькій області відбувається формування умов, і поки що рано говорити про те, що найближчим часом там може бути активізація ЗСУ, хоча це очевидно відбудеться у першому кварталі 2023 року. Цьому процесу сприяє наскрізний простріл території області до узбережжя Азовського моря.

Лівобережжя Херсонщини перебуває у стані очікування, та ситуація там може розвиватися як комбіновано із Запорізькою локацією, так і за своїм власним сценарієм. Тим більше, що зараз йде створення операційної зони на глибину 10-20 км лівобережжя.

Найбільш складними ділянками з деокупації будуть окуповані з 2014 року частини Луганської та Донецької областей, а також ТОТ (тимчасово окупована теріторія – ред.) Криму. Сам процес їхнього звільнення розпочнеться у 2023 році, але він потребує більше часу і може затягтися до 2024 року.

Чим має закінчитись війна, якими можуть бути гарантії безпеки України? Навряд чи йдеться про наш похід на Москву. А що тоді? Ліквідація у ворога ядерної зброї? Наявність в України далекобійних ракет та 100-кілометрова буферна зона біля наших кордонів?

Війна, безумовно, має закінчитись повним звільненням територій України. А ось, що стосується гарантій, то з усіх озвучених вище варіантів найреалістичніший – це демілітаризована зона глибиною до 100 км з боку Росії.

Ні про який похід на Москву не йдеться, а змусити росію розлучитися з її єдиним, чим вона лякає, ядерною зброєю, – практично неможливо. Тому виключно створення буферної зони безпеки з повним правом вогневого впливу силами ЗСУ у цій зоні по об’єктах армійського характеру.

Це теж дуже складне завдання, але, все ж таки, його можна реалізувати. Тим більше, що Україна зараз – а в майбутньому тим більше – буде мати весь спектр необхідного озброєння для створення ешелонованого вогневого впливу на цю зону.

Росія – це військовий злочинець, країна – терорист. І до охорони кордонів з нею слід ставитись саме так, ніби ми межуємо з неадекватними маніяками. Від цього залежить не лише наше майбутнє, а й майбутнє наступних поколінь українців.

Раніше на USIonline.com —

Небезпечні рейси: як волонтери допомагають людям на прифронтовій Херсонщині (фото, відео)

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram, дивіться на Youtube.