П’ятниця страждань, неділя надії: щира історія Ольги Бартиш про усиновлення, материнство та пошук себе

Про свій досвід і творчий шлях авторка розповіла Анні Філанюк для Української Служби Інформації.

Ми звикли спостерігати у соцмережах усиновлення як щось красиве, благородне та геройське. Проте важливо бачити материнство і з іншої точки зору. Цього прагне і Ольга Бартиш, яка у 2018 році усиновила доньку Уму.

Насправді за цим стоїть стільки слабкості, сліз та таких речей, про які не те, що не прийнятно казати вголос, а й визнавати в собі, – бо страшно, — зазначає Ольга.

Тому авторка вирішила написати та видати свою першу книгу – автобіографічну історію, що стосується теми усиновлення, конфлікту материнства та самореалізації, проблеми любові та творчості.

Переїзд до Польщі

Ольга зі своєю сім’єю поїхала до невеличкого міста поруч з Україною Жешува ще до початку повномасштабного вторгнення:

В якийсь момент ми прийняли рішення просто поїхати до Польщі на деякий час. Це була така спроба – а чому б і ні? До того ж, в нас вже були карти поляків, які випала можливість зробити по лінії чоловіка. Ми затримались там аж на два роки. А потім почалася війна, і все пішло не так, як думалось.

Адаптуватися до нових умов життя було нескладно. За словами Ольги, мало чим змінилася картинка. По-перше, кожного місяця вона їздила до рідного Львова, додому, до батьків. По-друге, в Польщі уся архітектура, культура, люди та рослинність майже такі ж самі, як і на Львівщині.

Тому адаптуватися нам було нескладно, бо мова порівняно тут не важка. Діти дуже швидко звикли у садочку до польської. Найскладніше було старшому сину, тому що йому треба було йти в незнайоме середовище та активно включатися, бо це вже був перший клас ліцею, — розповідає авторка.

Книга «Все одно буде п’ятниця. А потім неділя»: ідея та етапи написання

Робота розпочалася у вигляді щоденникових записів – авторка занотовувала все, що відбувається з нею: переживання, почуття, побутові замальовки. Це все було просто на рівні ідеї, яка не реалізовувалась роками.

Десь на четвертому році нашого нового життя, коли ми вже вдочерили доньку, я побачила, що ця історія може бути цілющою. І не тільки для мене, а й для когось іншого. І все це вартує того, аби написати книжку. Бо коли людина захоче всиновити дитину, або просто подумає про це з іншого ракурсу, то воно вже вартувало моїх зусиль. І я почала це все запаковувати у свою книжку, — ділиться авторка.

Згодом, у Ольги з’явилася контент-редакторка та літературна консультантка Ольга Купріян. Водночас, коли авторка вже взялася серйозно за цю книжку, то мала кілька зустрічей з психотерапевтом Володимиром Станчишиним, який теж має свої видання. Він допоміг Ользі розібратися з питанням етичності стосовно своєї усиновленої доньки – перечитував її рукопис ніби очима вже дорослої доньки.

Я декілька разів полишала спроби написати книгу через психологічну неготовність, адже боялася, що ці відверті розповіді можуть бути травматичними для дитини. 

Наразі письменниця має багато щирих відгуків від людей, які кажуть про те, що книжка вражає рівнем відвертості та щирості.

Символізм у назві книги

Уваги вартує і назва видання «Все одно буде п’ятниця. А потім неділя».

Бо п’ятниця – це не так п’ятниця, як щось аскетичне, страсне. Це певні страждання, які неможливо в цьому житті уникнути. Навіть коли в тебе все є, і ти суперщасливий чи багатий, насолоджуєшся життям, то все одно в тій насолоді людина починає страждати. Мені так здається, тому що це наша природа: переживати, проживати, турбуватися про щось. Людина не може бути як Божа кульбабка, яка летить собі в повітрі, і нічого її не зачіпає. Питання тільки в тому як ставитися до тих страждань: чи то стане зоною твого росту, чи — руйнівником. В Україні війна – і це страждання. Ми, як мирне населення, обираємо як до цього ставитися: чи впасти в страшенний сум і в ньому самознищитись, чи зробити це дуже болючою, але зоною росту. Я маю на увазі саме ті страждання, які часто навіть не залежать від тебе, але є у цьому світі й ти їх не уникнеш. І це така п’ятниця. Десь крізь призму християнства можна розглядати, що п’ятниця – день, коли розіп’яли Христа. Тобто це те, чого ми не уникнемо — все одно буде ця п’ятниця. Але за нею буде неділя – день воскресіння, світла, надії та віри. Тому треба просто продовжувати жити – і неділя неодмінно настане.

Ольга каже:

Це також можна розглядати з боку моєї історії. Бо я ж собі сама придумала таку ідею з усиновленням, ніхто мене не заставляв цього робити. Але це випробування стало для мене колосальним ростом як особистості, як людини, як жінки і як мами.

Шлях від журналістки до художниці

Окрім героїчного та сміливого вчинку письменниці, до її першого в житті видавництва книги передував 12-річний шлях журналістської професії. Це була і газета, і журнал. Згодом здійснилася найзаповітніша мрія Ольги – потрапити на екран.

На той час я жила в Києві, і через складний кастинг змогла потрапити в одне телевізійне шоу, де реалізувала своє бажання, — ділиться авторка.

Проте десь в тому моменті Ольга збагнула, що вже не бачить для себе інтересу залишатися в цій професії:

Мені стало нецікаво, і я хотіла більше працювати на себе – бути сама собі господарем, а не командним гравцем. Зміна мого фаху припала на такий життєвий період, коли я мала більше запитань, ніж відповідей. Коли відбувалися переосмислення, і коли ти ставиш собі питання: а що далі!? хто я!? яке моє призначення?

Зрештою, в процесі духовного розвитку авторка зрозуміла, що хоче бути художницею. Так, починаючи із виставок картин у Верховній Раді України у 2019 році, роботи мисткині стали її основним заробітком по сьогоднішній день.

Ольга зазначає:

Я не можу сказати, чи вдалося мені реалізуватися як художниці, тому що успіх — це дуже умовне поняття. Але так: я стала живописцем, мої картини добре продаються, я навчилася висловлювати через фарби свої почуття, опанувала знання з маркетингу.

 Важливо зазначити, що мотив написання книги ніяк не був пов’язаний з професійною діяльністю:

Ця книжка починалася як певна терапія. Я дуже люблю писати. І навіть коли змінила фах, я все одно думаю контентом. Тобто якщо є якась ідея, навіть живописна, то я її опишу словами швидше, ніж кольорами.

Головна ідея крізь сторінки видання

Можна з упевненістю сказати, що Ольга Бартиш – творча особистість. Тому її книжка не тільки про усиновлення, а й про конфлікт материнства та самореалізації. Крізь сторінки своєї автобіографічної історії авторка наголошує на тому, аби жінки в материнстві більше турбувалися про себе, свої мрії, таланти, здібності. Бо це дуже боляче, особливо для творчих людей, коли ця енергія стає болотом всередині. Коли люди мають творчі нахили та мрії й намагаються сховати їх в собі.

Відвертою бути легше. У моєму випадку та моїми очима, бути чесною та такою, якою ти є, – це завжди легше, ніж вдавати з себе когось іншого. Я просто розповідаю – і як буде, так і буде. Зрозуміло, що я все це фільтрую. Проте ця історія максимально щира і написана з повністю відкритим серцем, — коментує авторка.

Історія, яка не закінчується: Ольга Бартиш про плани на майбутнє

Книга «Все одно буде п’ятниця. А потім неділя» – перше видання Ольги. Постає питання: чи планує письменниця написати ще якусь історію?

Якщо і писати щось, то це точно був би не нон-фікшн, бо все, що хотіла, я вже розповіла. На певному етапі життя, може вже коли буду літня, напишу якісь додаткові мемуари про свою мистецьку історію. Якщо б я писала зараз щось, то взялася би за дослідження біографії українських видатних художників, імена яких забуті чи вкрадені москалями. Про це, мені здається, що вже багато говориться, але я не бачила повноцінної книжки.

Фото: Інстаграм-сторінка Ольги Бартиш

Раніше на USIonline.com —

Одеса — не російське місто: історики спростовують спотворену кремлем історію (фото)

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram, дивіться на Youtube.