Все буде Україна

Ще напочатку війни від певних знайомих та, на щастя, далеких родичів я чула подібні думки: “Прийдуть червоні, то будем за них, прийдуть білі – то будем за білих” або “Що нам, простим людям треба? Їсти, пити та дітей прокормити”.

Наратив “Ми – простий народ, нам та політика не треба. Вони там (політики) всю кашу заварили, а ми (прості люди) все це розхльобуємо”.

У мене питання до вас, друзі, на якому етапі наше суспільство так жорстко пр..бало поняття честі, гідного життя, свободи та незалежності?

Кожного дня ми бачимо неймовірні приклади сили й незламності наших бійців, несамовиту відданість волонтерів і тих, хто дійсно стоїть за свій дім і принципи до кінця.

Але десь поряд сидить, стоїть, живе і дихає певна індиферентна маса, що кличе себе “простим народом”, утотожнюючи себе із усіма тими героями. І це мене жахає не менше тих клятих орків.
Раб той, хто перш за все як раб мислить. Нам і пут не треба, якщо ми самі себе записали в безвольне стадо під клеймом “простий народ”, двома словами повністю знявши із себе відповідальність і переклавши її на якихось асбстрактних депутатів, політиків, чиновників і тд.

Той, хто вільний, того звільнити неможливо. І я вірю, що мій народ саме такий. Такий, яким захоплюється світ. Такий, який зродився “великої години” і якому не все одно білі там чи червоні.

Слава Україні!
П.С. на світлині 1966 року лізард кінг Джім Морррісон у вишиванці, подврованій Енді Уорхолом.