Сьогодні Миколаїв піддався масованому обстрілу

Сьогодні Миколаїв піддався масованому обстрілу. Напевно найсильнішому за весь час.
Потужні вибухи лунали після першої ночі та аж до п’ятої ранку.
Люди тримтіли,
люди просиналися,
люди гинули весь цей час.

Зруйновано низку об’єктів, пошкоджено житлові будинки,
вони позбавляють нас громадян, безпеки та домівок,
але ніколи не заберуть країни, мови, та рідних калинових гілок.

Мати колисає під обстрілами сина,
мати заспівує йому колискову голосну,
уникаючи положення біля вікна вразливого,
вона співає, сидячи на стулі:

“Ой люлі, люлі,
Налетіли гулі, налетіли гулі,
Та й сіли на люлі…”

Мати заспівує допоки він не засне,
допоки дихати спокійно не почне,
допоки вітер звуки вибухів до їх кімнатки привносе,
сподіваючись, що син засинає тільки до ранку,
пригортаючи в обійми, до коридору його несе.

Мама гойдає його в колисці, ледь вгамовуючи сльози,
але вона його звідси не вивозе.
Вона не може,
це її земля,
тут усі її люди,
усі виплакані роками сльози,
та й зараз колисковій акомпонує гуркіт,
вона будити сина не стане,
вона не буде.

На місцях прильотів виникла низка пожеж. Працюють рятувальники.
Вони ледь опановуть себе,
завали розбираючи.
Перед їх очами спалена хата
та попід наполовину заваленою стіною сидить матір,
заспіваючи сидячи на стулі:

“Ой люлі, люлі,
Налетіли гулі, налетіли гулі,
Та й сіли на люлі…”

вона будити сина не стала,
він тоді плакати буде,
мати співає колискову весь час розбору завалів,
притискаючи сина до грудей.