Шведський досвід
Ось уже майже два роки виховую дівчинку підлітка, яка має купу травм після знущань в дитячому будинку та в біосім’ї, яка зазнала всіх видів насильства, які тільки можуть бути. Сказати, що це складно – не сказати нічого. Але завдяки їй я отримала таку кількість досвіду, який не отримала би ніколи. В тому числі передивилась багато раз своє відношення до цієї проблеми.
Поки ми були в Україні, ми бились зі всіма проблемами самотужки. Самотужки знаходила терапевтів, звісно в приватному секторі, бо ні в комунальних, ні в державних установах таких спеціалістів немає.
Було дуже складно отримати допомогу, бо пропонували або психлікарню, хоча ізоляція тільки погіршувала стан, або ЦСПРД ( так звані центри психологічної реабілітації, де знову таки ізоляція, побої, тюремні звичаї, така собі дитяча в’язниця). І більше ніякої альтернативи.
Рішення забрати їх додому було вимушеним, коли я зрозуміла що іншого виходу немає.
До речі отримати освіту теж було дуже проблематично, школи не хотіли зв’язуватися з “проблемною” дитиною, незважаючи на всі обіцянки чиновників, які в очі тобі лагідно посміхалися, а насправді нічого не робили. В результаті ми знайшли приватну школу, мої прекрасні друзі допомогли з оплатою, а держава залишилась в стороні.
За цей час я перечитала купу літератури і досліджень по цих травмах, це не зробило звісно з мене психіатра або терапевата, але давало змогу розуміти рівень спеціалістів, яких, на жаль, в Україні, ми так і не знайшли.
Після початку повномасштабного вторгнення РФ ми виїхали в Швецію і ось завдяки цій дівчинці весь цей час я вивчаю як працює шведська ювенальна юстиція, про яку стільки міфів та легенд (які як правило не мають нічого спільного з реальністю).
Зараз я знаходжуся з нею в дитячій психіатричній лікарні… І справа навіть не в професіоналізмі (до речі методи лікування тут детально описані на сайті департаменту охорони здоров’я 1177), так , дуже незвично що тут всі розуміють симптоми ПТСР і з перших слів розуміють про що мова.
Я ніяк не можу звикнути до справжньої поваги і до дитини, і до мене в тому числі. Санітар привітно питає, чи буду я каву, чи сік, чи не голодна . Вони говорять пошепки, бо дитина ще спить, а сон дуже важливо під час загострення.. І…переносять зустріч с лікарем, щоб не розбудити дитину.
Вони виражають співчуття, розуміння і підтримку весь час поки ми тут знаходимося. Лікарі тут не боги, на яких потрібно молитися, вони люди, які надають тобі послуги. І коли на фоні цього всього я читаю наших людей про те, яка погана шведська медицина і не назначають антибіотики та не хочуть приїзжати не температуру, дуже важко втриматися. Так, тут є свої проблеми на первичці, але… Але краще про це окремим постом.
Іноді дуже важко. Вся ця історія вибила мене з правозахисту і я вже не така активна як раніше, вигорання теж не обійшло стороною. Але саме тут мені стало легше, бо держава забрала на себе частину цих проблем.
І ще я думаю, що колись я мріяла вивчити шведський досвід і їх ювенальну систему і зараз в мене є така можливість. І хто знає, можливо цей досвід мені пригодиться післі перемоги.
Бо дуже хочеться змін в цьому напрямку.