Щоб діти ніколи не знали, що таке війна та голод
Цінуймо свободу, незалежність та свою армію, ось запорука та запобіжник від війни та голоду!
Один з моїх прадідів Терентій, все життя прожив на Поділлі, сучасна Хмельниччина, помер у 1975 році. Учасник Першої Світової, потім у армії УНР трохи воював, під час НЕПу мав четверо коней, четверо волів, четверо корів та реманент для обробки землі. У 1929 все це пішло до колгоспу, дід до дому з одним батіжком прийшов, п’яний з розпачу.
Бабуня Наталка йому дорікнула, що нащо все віддав і на яку халєру той колгосп потрібен, а він накричав на неї, та сказав “на Соловки” не хоче, щоб всю сім’ю відправили.
В Голодомор вижили, бо сім’я була не велика – всього троє дітей Іван, Віра та мій дід Петро, їли все що можна було знайти, та і дід фронтовик був запасливий, та і місцеві “активісти” не дуже людей шмонали. У сусідніх селах гірше було, і канібалізм і масові смерті…
Старший син Іван потім воював під час Другої світової, був льотчиком, на штурмовиках воював. По війні залишився у Тарту, там і похований. Його праонуки, мої троюрідні брати і сестри себе мабуть українцями і не відчували ніколи, я їх навіть не знаю.
Віру та Петра у 1943 примусово на роботу до Німеччини відправлено було окупантами. Повернулися вони влітку та восени 1945.
Завжди за столом вони говорили під час великих сімейних свят: – “Хочу випити за те, щоб ви, діти, ніколи не знали, що таке війна та голод”. Я був малий і не зовсім розумів, що це за тост такий, потім життя все дало зрозуміти.