Почитала лист Зеленського Трампу
Абсолютно зрозуміло, чому головний республіканець в умовах жорсткої передвиборчої гонитви обублікував звернення українського президента без будь-яких коментарів. Що кому-кому, а колишньому президенту США геть не властиво.
Бо цей лист – квінтесенція витриманої поваги. Кандидату, який намагається заробити політичні бали, немає що додати до цього тексту. І йому байдуже, що перші рядки адресовані не йому особисто, а Америці:
Всі ми в Україні хочемо закінчити цю війну справедливим миром. І ми знаємо, що без Америки цього неможливо досягти. Ось чому ми повинні прагнути зрозуміти один одного і залишатися в тісному контакті…
Сьогодні Україна – одна з наріжних тем, яку не оминають ані демократи, ані республіканці. І це і добре, і погано одночасно. Добре – тому, що задля власного виживання ми маємо не давати світу забути про Україну. А на 2,5+ році війни це не так вже й просто. Погано тому, що в передвиборчій гонитві кандидатів на посаду президента США – ми тільки тема. Не держава, країна, люди, руйнування, жертви. А ТЕМА. Одна з десятки центральних. І хто зна як її використовуватимуть до виборів і часто згадуватимуть після.
Так, мені неприємно дивитися на ці маніпуляції політиків великої і могутньої Америки та і багатьох інших країн. І боляче дивитися на більш або менш вдале балансування нашої дипломатії між дійочою адміністрацією Білого дому і їх закляттями опонентами, республіканцями. Бо якщо простими словами, – це балансування людини, що тоне, між тим, хто тримає її за руку от просто зараз (тримає, а не витягує) і тим, хто хто б’є по руці допомагаючого і можливо подасть свою руку потопаючому. А можливо і ні. Жодних гарантій.
До відчуття болю і огиди домішується ще одна емоція, – вже перманентне шокуюче здивування. Від тих, хто, як і я сидить на своєму дивані, але, на відміну від мене, точно знають, як треба було зробити краще. До них у мене одне-єдине питання. А хто вам заважав стати тим, хто може щось вирішувати, змінювати та ще й нести за це особисту відповідальність?… Не склалося? Буває. Але почати здобувати бодай навички дипломатії можна просто зараз, навіть сидячи на власному дивані і думаючи над тим, що і як написати (або, до речі, не написати) в наступному дописі. А там, може, і президентство не за горами.
Чекаю на ваші дипломатичні коментарі)
Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram, дивіться на Youtube.