Кому щось не подобається ви завжди можете пройти повз

Під дописом розгорілася доволі жвава дискусія (що саме по собі, я вважаю, дуже гарно, бо саме в дискусії ти можеш ствердитись в своїй позиції чи навпаки, змінити своє ставлення до питання, бо отримаєш нову інформацію). Але..

Але в нас, в робітників благодійної сфери, в таких ситуаціях є, як то кажуть, нюанс.

Кожного разу після таких гострих дискусій є люди, які йдуть в приватні повідомлення і пишуть: ви не маєте права висловлювати своі погляди, бо від вас відпишуться і перестануть допомогати.

А буває ще краще: Ми припиняємо допомогати та донатити, бо ми з вами не згодні.

О, скільки ж я таких «чудових» розмов пройшла с 14 року… не пиши про це, ти втратиш велику частку аудіторіі. Це непопулярна думка.

Не допомагайте ЗСУ – вони вбивці. Не допомагайте переселенцям – вони се#ари. Не допомогайте літнім – якщо від них діти відвернулися, то ви ж розумієте якіми вони були батьками, не допомагайте многодітним – вони тільки плодяться

Не допомагайте дітям в дитячим будинкам – цю систему треба знищити!

Так діти то вже там. Їм потрібна допомога!

Ні, не допомагайте!

Не так допомогайте, а так..

Не давайте їм рибу, давайте їм удочку. (Так і не згадала як буде це українською))

Короче я можу так про всі категорії написати)

Оксана прийшла до мене дуже засмучена. І каже: вибач, директор. Ось така історія. Я написала допис, я дійсно ввжаю, що це важлива тема, але деякі люди кажуть, що припиняють допомогати.

Зареготавши як коняка, я відповіла, що від мене кожного дня відписуються 20-50 людей. (Я це дізналась після того, як отримала в Фб функцію статистики).

Але приходять нові 100-150. І це «наші люди». Люди, з якими ми дивимося в один бік. Люди, які допомогають тим, кому потрібна допомога, а не Оксані чи Каті. І що ніколи співробітник фонду не мусить зраджувати своїм поглядам та цінностям заради донатів. Я навіть це забороняю)

Тому резюмуючи.

«Корпорація монстрів» – це фонд,  який ще в 14 році написав на великому плакаті для вимушених переселенців з Луганської та Донецькі області: «все, що ви отримуєте тут є допомога від українців і заради Україні. Кому щось не подобається – проходимо повз») ми, правда, тоді спілкувалися і писали російською, але вже тоді чітко визначилися хто ми і де. Це, до речі, багато кому не подобалось тоді, але нам було по фіг)

«Корпорація монстрів» допомгає з 14 року дітям та літнім та ЗСУ, і має свої жорсткі правила як допомогати. Так, всі ці правила ми самі вводимо, але, знов-таки, ми робимо це, щоб оптимізувати витрати і допомагати самим незахищеним верствам населення чи, як зараз, тим, від кого залежить доля країни та всіх нас, – ЗСУ.

Тому, якщо комусь щось не подобаються – ви завжди можете пройти повз так, як на тому історичному плакаті) або знайти інший фонд чи волонтерів, які вам особисто подобаються чи, наприклад, самим щось зробити.

Співробітники «Корпорація монстрів» мають право на свою позицію щодо філософських, релігійних, побутових питань і навіть можуть «замість коханки ходити в синагогу».

І це нікого не обходить!

Якщо ви щиро допомогаєте, ви ніколи не станете шантажувати співробітників тим, що припините допомогу, бо «Оксана вважає поїхавших чоловіків трусами», а «Катя дура і не написала допис про Матвієнко».

Це, до речі, ще один сьогодні був маленький шкандаль))

Я не буду намагатися подобатися всім. І дівчата мої не будуть.

Ми робимо свою справу професійно та щиро. Ми витрачаємо кошти, які ви надаєте для допомоги людям максимально ефективно.

Тому давайте, мухи окремо, котлети також)

З повагою,

Директор землетрусів.

Поважний громадянин області.

Головний революціонер одеського болота)

Володарка сотні премій та номінацій.

Кавалер трех орденів та тисячупіццот медалей – без п’яти хвилин Леонід Ілліч

А окрім того жива людина, яка має право на своій особистій сторінці чи лаятися матом чи виставляти навіть нюдси якщо буде таке бажання)

Ну а ви звісно маєте право їх не дивитися та виписатися зі словами «директорка фонду має бути зрізцем та ходити в пакеті з-під макдональдсу».

Але зробить це, будь ласочка, тихо – не зневажайте самі себе. Бо ті, кому ми разом допомогаємо, ніколи не повині бути в цих питаннях обьектом шантажу.

Ps. Я, нажаль, цього чудового чоловіка не знаю і не можу отримати від нього дозвіл на використання фото. Сподіваюсь він не образиться.

Але його плакат це мій девіз останні декілька років. Тому він тут)