Чи є в нас шанси повернути собі морську душу? «фото»

Чи є в нас шанси повернути собі морську душу?

Ще коли автор писав попередні тексти з цього циклу, його здивувало, що дехто с знайомих зауважив щось на зразок: “Флот це дорога іграшка на яку в України немає грошей”. І це тоді, коли кораблі агресора можуть безкарно розстрілювати нас крилатими ракетами з безпечної відстані. Так, якщо вони нагліють й лізуть у зону дії БПЛА, ракет та артилерії берегового розташування, мі можемо завдавати їм чутливих втрат. Так, вони можуть поставити хрест на ідеї висадки морського десанту в Одеській чи Миколаївський області.

Але, якщо вони діють обережно — нам залишається розраховувати тільки на майстерність бійців ППО. Якщо підрахувати збитки, яки ворожий флот наніс Україні (з урахуванням повної зупинки торговельного судноплавства), можна впевнено казати — навіть втрата рф “Москви”, “Саратова” та інших кораблів їх не компенсує.

Ми повинні змінити своє ставлення до ЗСУ у цілому, та зокрема до ВМС. Нарешті зрозуміти, що відбудову країни після війни потрібно починати з потреб ЗСУ. Це єдина гарантія того, що ворог не зможе більше перетворити на руїни чверть України.

Зрозуміло, що реформа армії повинна йти за принципом необхідного мінімуму. На інше в нас більше не вистачить ресурсів. До флоту це теж відноситься. Саме тому автор ще раз наголошує, що Україні не потрібні великі надводні кораблі. Роль загрози для ворожого флоту у відкритому морі повинні взяти на себе субмарини. В іншому же основа флоту повинна складатися з річкових бронекатерів, ударних ракетних катерів прибережного базування та малих ракетних корветів. Це відносно дешеві кораблі, якими вітчизняні флотоводці зможуть ризикувати при проведенні тих чи інших операцій. На користь ударних кораблів треба відмовитись від спеціалізованих патрульних чи сторожевих кораблів не озброєних ракетами.

Але на замовлені за кордоном чи побудові кораблів на вітчизняних корабельнях переозброєння флоту не повинно зупинятися. ВМС потрібно значно більше наземних ракетних установок та гармат, потрібна власна авіація, потрібна розвинута сіть різноманітних баз, як на морі, так і на річках. Все це у підсумку буде коштувати дуже не дешево. Скільки? Це дуже складно підрахувати. Але рахунок буде солідним. Обережно можна було б сказати, що річний бюджет ВМС у найближчу декаду повинен складати щось близько мільярда доларів.

Багато? Одна п’ята, чи навіть четверта річного військового бюджету України мирного часу? Так. Але навіть при таких витратах за три – п’ять років ми отримаємо дуже невеликі, але більш-менш збалансовані ВМС у складі яких будуть і літаки, і гвинтокрили, і, звичайно, ударні ракетні кораблі.

Невеликі, тому що справа не тільки у ремонті, переозброєні, замовлені та закупівлі кораблів. Річ у тому, що треба повертати Україні її морську душу. Вона в нас була с тих часів, колі руси на лодіях билися с візантійськими дромонами; просолилася у козацькі сторіччя, коли маленькі чайки знищували стогарматні кораблі Османської Порти. Ії ледве не вбили — навіть думати боляче, що коїлось з українським флотом у перші двадцять років незалежності. Та й у XXI сторіччі, якщо відверто, ситуація була не набагато краща. Кораблі на приколі, чи у “ремонті”. Зброя — в берегових арсеналах.

Навіть початок війни у 2014 році майже не зворушив ситуацію з міста. Так, військовослужбовці ВМС, особливо морпіхи, артилеристи та ракетники демонстрували та демонструють зразки мужності та професіоналізму. Але бойовим кораблям України похвалитися нема чим. Давайте відверто — в історії російсько-української війни занадто багато випадків, колі ворог захоплював наші кораблі майже без бою. І дуже мало епізодів, колі кораблі українських ВМС завдавали шкоди ворогу.

Для того, щоб український флот перетворився на серйозну силу, мало мати сучасні кораблі та зброю. Без підготовлених екіпажів це буде набір дорогих мішеней для ворога. А інтенсивна підготовка – це дорого. Ми маємо повністю змінити підхід до цього питання.

Спершу – як страшний сон треба забути ідею із закликом на флот. Тільки високооплачувані професіонали, котрим служба на флоті – суть і сенс життя. Специфіка війни на морі потребує особливого складу характеру та психології. Просто уявіть собі накритий ворожим вогнем корабель… Як це, опинитися пораненому у холодному морі, що висмоктує життя. Саме холодному. Обмежувати бойові дії курортним сезоном ніхто не буде.

Друге – нормальним станом українського військового корабля має бути знаходження у морі. Якщо корабель у порту – значить він готується до виходу, або ремонтується, або екіпаж проходить навчання щодо захисту від атаки на порт. Саме тому автор вважає, що нам не потрібно будувати та купувати патрульні кораблі спеціальної споруди. Нехай патрульну службу несуть ударні кораблі, одночасно даючи екіпажам необхідну практику. Плюс до цього мають бути походи з візитами ввічливості, участь у міжнародних заходах та акціях. Але головне – тренування. Самостійні та у складі з’єднань, за участю авіації та морської піхоти, систем берегової оборони та допоміжного флоту. Маневри та стрільби, стрільби та маневри. Цілий рік, вдень і вночі, у шторм та в штиль. З пошуком оригінальних рішень, з відпрацюванням застосування зброї по стандартних та нестандартних цілях. Українські моряки повинні вміти вичавити зі своїх кораблів та зброї максимум. І навіть більше.

Така підготовка – це дорого. Це постійні витрати на пальне, боєприпаси, плановий та екстрений ремонт. І це відповідна модернізація всіх берегових служб, де, як і на кораблях, потрібні тільки й винятково висококласні професіонали.

Третє – всі військові кораблі мають бути озброєні. Якщо боєприпаси здаються в арсенал на профілактику та перевірку, натомість мають відразу завантажуватися інші. Ніхто і ніколи більше не має застати український корабель без зброї. Ми більше ніколи не повинні чути історії про те, що корабель з екіпажем здався, бо не було чим вести бій.

І тут ми підходимо до найскладнішого. Українському флоту настав час перейнятися духом бою. Ідеєю, що військовий корабель створений для того, щоб насамперед завдавати шкоди ворогові. Наші морські офіцери повинні знати, що вітаються агресивність, уміння нав’язати свою волю ворогові, нестандартне мислення та розумний (а в крайньому разі не дуже) ризик. Що по службі зростатимуть ті, хто прийняв собі за правило, що військовий корабель та його екіпаж зобов’язані вести бій з будь-яким ворогом, що корабель веде бій до того моменту, поки не спустив прапор. Навіть якщо йому нема чим стріляти. А ті, хто думають у стилі: “Якщо-ворог-сильніший-чинити-опір-марно” повинні шукати собі інший рід занять. Нам потрібні військові моряки, здатні дати правильну відповідь на запитання: “Чи варта честь прапора життя?” Такі люди – на вагу золота, але немає жодного сумніву, що в Україні їх знайдеться з надлишком.

Головне, щоб українське суспільство готове було дати їм гідні кораблі, назавжди забувши про те, що таке економити на безпеці.