А що завтра?

Не хочу розбавляти ложкою дьогтю святковий настрій, але треба вчитися радіти сьогодні думаючи про завтра.
А що завтра?
Завтра нас чекають сльози, злість, розпач, а головне, тяжка та кропітка робота.
І це не про виявлення нових фактів катування і вбивств в Херсоні. Це вже всі й без того розуміють.
За загиблими в нас ще буде час плакати, головне сьогодні робити, щоб плакали ми за меншою кількістю загиблих.

Отже, ситуація така, що наше херсонське угрупування повинно провести дві важливі дії — зачистка території, та побудова захисної лінії. Тільки після цього ця частина нашого війська звільниться і зможе включитися в війну на іншій ділянці фронту. Ця робота може зайняти від тижня — два, до місяця. Все залежить від багатьох факторів, в тому ж числі й від того, як включиться цивільне населення.

Водночас, в агресора звільнилось угрупування у від 20 до 40 тисяч. Ми не бачимо відео великої кількості трофейної техніки, то ж зрозуміло, що відійшли вони й з нею. А це значить, що вони в повному бойовому стані та готові включатися у війну вже зараз. Їм не треба проводити зачистку території, та не треба будувати захисні лінії, вони їх побудували заздалегідь. Тому включаться вони швидко. Навіть якщо рахувати по мінімальним оцінкам кількості цього угрупування, то 20 тисяч — це овер дофіга.

Є декілька варіантів куди їх кинуть. Самі ймовірні — це в напрямок Бахмуту, а там і без них тяжко, або сформують ударний кулак на запорізькому напрямку, це теж не дуже добре. Тому для нашого війська буде критично важливо протриматися пару тижнів до поки не підтягнуться херсонські бригади.

Зрозуміло, що наш генштаб прорахував і це, і точно має план подальших дій з урахуванням поточної ситуації. Але навіть з цим нам точно не буде легко.
Тож готуймося і допомагаємо нашій армії.
Збір на мавік 3 для хлопців с ЗСУ
ПриватБанк
4149437866982497