Одеса та ЮНЕСКО: що зміниться для міста та куди діти цар-балкони
25 січня 2023 року відбулася подія, на яку чекали довгі десятиліття: Одеса була «внесена до списку Світової спадщини ЮНЕСКО перед загрозою руйнування». В офіційному прес-релізі, зокрема, йдеться: «Це рішення визнає визначну універсальну цінність цього місця та обов'язок всього людства захищати його».
Про включення центру Одеси написали багато світових ЗМІ. Спробуємо і ми зрозуміти, які перспективи несе для Одеси включення центру міста до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Де гроші?
ЮНЕСКО гроші не друкує, і тому всі сподівання, що хтось прийде і порядок наведе, безпідставні. У прес-релізі згадується, що на цілу низку заходів, вжитих ЮНЕСКО в Україні, акумулювали загалом «понад 18 мільйонів долл на освіту, науку, культуру та інформацію».
В Одесі за гроші ЮНЕСКО забезпечили ремонт пошкоджень, завданих Одеському художньому музею та Одеському музею сучасного мистецтва. Крім того, було оцифровано майже тисячу творів мистецтва та документальної колекції Одеського державного архіву. Також було доставлено обладнання для захисту будівель та творів мистецтва просто неба.
Для порівняння, реновація будинку Руссова обійшлася місцевому бюджету в 106 млн грн у цінах 2020 року. У 2019-2021 роках в Одесі діяла «Міська комплексна програма збереження та розвитку історичного центру міста Одеси на 2019-2021 роки» із сукупним бюджетом у 802 млн грн.
Як будувати?
Включення центру Одеси до списку Світової спадщини ЮНЕСКО несе за собою цілу низку зобов’язань, які бере на себе місто та держава.
Певні зобов’язання накладаються на місто та державу. Серед них: зберігати територію в належному стані, забороняти виникнення дисгармонічної забудови в зоні охорони, зберігати вигляд вулиць якомога ближче до того, якими вони були до революційних подій 1917 року, – кажуть нормативні документи ЮНЕСКО.
Але важливо зазначити, що ЮНЕСКО саме по собі не ухвалює, що будувати і за якими нормативними актами. При проведенні робіт в історичному центрі міста діють ті самі нормативно-правові акти, прийняті на міському та національному рівнях. Тобто, необхідність розробки та прийняття дієвого майстер-плану міста ніхто не скасовував.
Більшість будівель та пам’яток на території номінованого об’єкта є об’єктами культурної спадщини та охороняються відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини» (№ 1805-III від 8 червня 2000 р., із змінами згідно із Законом України № 1805-III від 08.06.2000 р.). №2518-VI від 09.09.2010), а їхні території належать до земель історико-культурного значення, – йдеться у номінаційному досьє Одеси.
Стаття 372 Закону України «Про охорону культурної спадщини» прямо говорить, що «проведенню містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, меліоративних, колійних, земляних робіт на об’єкті всесвітньої спадщини, її території у буферній зоні передує інформування Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Рекомендації Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО щодо проектів містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, меліоративних, колійних, земляних робіт на об’єкті всесвітньої спадщини, її території у буферній зоні обов’язкові для виконання при проведенні таких робіт» (виділено автором).
Тобто, практично будь-яке втручання – чи то будівництво, реконструкція, реставрація, реновація – має бути узгоджене з ЮНЕСКО, але при цьому діють Закони України.
Буває й так, що міста втратили статус ЮНЕСКО. Причому відбувалося це не в країнах з нестабільною внутрішньополітичною ситуацією чи відсутністю містобудівного регулювання.
У 2009 році Дрезден був виключений зі списку Всесвітньої культурної спадщини. Причина: мешканці міста проголосували на міському референдумі за будівництво мосту Waldschlösschen через Ельбу. Це було прямим порушенням рекомендацій ЮНЕСКО. Комфорт виявився вищим за статуси, адже міст суттєво спростив транспортну ситуацію в місті.
2021 року Ліверпуль втратив статус ЮНЕСКО. Як написало місцеве видання, «сучасні будинки привели англійське місто до втрати статусу Всесвітньої спадщини». Алан Сміт, голова відділу збереження та розвитку історичної спадщини Ліверпуля, зазначив у коментарі The Guardian, що позбавлення статусу ніяк не позначилося на числі відвідувачів міста, хоча він і шкодує про такий крок. У Ліверпулі причиною позбавлення статусу стала реалізація девелоперського проекту Liverpool Waters компанією Peel Group вартістю 5,5 млрд. фунтів, що призвело до «серйозного погіршення» визначної цінності району, а також до «значної втрати його автентичності та цілісності».
Складно назвати Німеччину чи Велику Британію країнами зі слабкими інститутами у сфері містобудування. Проте живий розвиток міста часто переважує бонуси від статусу Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Туристи: зло чи благо
У номінаційному досьє Одеси часто згадується слово «турист» і «туризм»:
Туристична інфраструктура є необхідною умовою розвитку рекреаційних ресурсів та розвитку туристичної індустрії. Її особливість у тому, що вона обслуговує туристів та місцеве населення; тому її розвиток сприяє туристичному розвитку території та покращенню умов життя місцевих жителів. Крім того, туристична інфраструктура створює велику кількість робочих місць.
Відразу зазначимо, що туризм – це майбутнє Одеси та України після війни. На даному етапі про будь-який організований туризм вести мову не доводиться. Але розглядаючи гіпотетичну ситуацію, коли Одеса значно збільшує кількість туристів, варто звернути увагу на зворотний бік туризму.
Вперше явище overtourism було описано на початку 1980-х років. Тоді Всесвітня туристична організація опублікувала доповідь, в якій вперше заявила про зростаючу загрозу архітектурній та культурній спадщині з боку туризму та загальну «перевантаженість туристичних об’єктів».
Що ж до прикладів, то Венеція – це чудовий приклад, як історичне місто вмирає під впливом «надтуризму». За статистичними даними у роки, які передували пандемії коронавірусу, щорічно Венеція приймала близько 4-5 млн туристів, а історичний центр міста втрачав близько тисячі постійних мешканців (їх загальна чисельність зараз близько 50 000).
Як наслідок надтуризму, місто втрачає свою унікальність як міської спільноти: занадто дорога оренда, відсутність інфраструктури для життя (замість булочних та перукарень – суцільні кафе та магазини з сувенірами), рівень забруднення, що збільшується з кожним роком (у Венеції рівень забрудненості повітря вищий за центр Берліна, і це за відсутності підприємств, автомобільного трафіку).
Є й інші приклади: Дублін вдало поєднав реставрацію свого історичного центру з ініціативою щодо залучення іноземних інвестицій з наукомістких і творчих галузей. Такий підхід дозволяє повести перепрофілювання історичних будівель, при цьому виключити диспропорцію у бік подобової оренди для туристів, які «вимивають» місцеву спільноту, маргіналізують мешканців і суттєво знижують якість життя.
Прогулянка центром, або чому ЮНЕСКО та цар-балкони не перетинаються
Стан нинішнього центру міста викликає серйозні побоювання. Більшість фасадів історичних будівель мають сучасні артефакти у вигляді хаотичних прибудов, «цар-балконів», закритих пластиковою вагонкою, та численних кондиціонерів. Але навряд чи ЮНЕСКО як організація займатиметься кампанією з демонтажу незаконно збудованої та погано спланованої мансарди або потворного балкона, що змінює вигляд будівлі. Ці функції має виконувати міська влада, її профільні департаменти. Інше питання, чи є дієвий інструмент впливу міської влади на приватних власників?
Спрощений погляд на ЮНЕСКО як організацію, яка щось винна, – докорінно не вірний. Для міста та городян – це аванс та велика відповідальність. І велике питання, чи готові жителі та влада, приватні підприємці та великі забудовники працювати спільно над виробленням сучасного та здійсненного майстер-плану міста, кардинального оновлення та уточнення списку об’єктів, що знаходяться під охороною, і, як наслідок, постійно бути під прицілом всесвітньої організації, яка буде оцінювати прогрес Одеси у справі збереження унікального історичного центру міста.
