Одеса та ЮНЕСКО: чим організація вже допомагає місту?

Про це для читачів Української Служби Інформації дізнавався журналіст і краєзнавець Станіслав Кінка.

А поки що лише декілька фактів: список об’єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО в Україні станом на попередній рік налічував 7 найменувань, що становить 0,62% від загальної кількості об’єктів Всесвітньої спадщини у світі (1 121 станом на 2020 рік).

Одеса у вигляді номінації частини центру міста ще у 2009 році була занесена до попереднього списку важливих культурних і природних об’єктів, що пропонуються включити до списку Всесвітньої спадщини. Загалом в українському попередньому списку 17 об’єктів, з них два стосуються Одеси: окрім центра міста там Астрономічна обсерваторія Одеського національного університету, побудована 1871 року.

Історія питання

Перші законодавчі акти у сфері охорони пам’яток і їх захисту були розроблені ще наприкінці XIX ст. Гаазькі конвенції 1899 та 1907 років започаткували практику мирного врегулювання спорів між країнами.

Наступним етапом стала Афінська хартія 1931 р. — нарада з питань відновлення історичних будівель, що ввела поняття «міжнаціональної спадщини», — пише експерт з охорони пам’яток Ірина Борик у своїй статті «Міжнародне та національне пам’яткоохоронне законодавство».

Найбільш плідною у сфері охорони культурного надбання виявилась друга половина XX ст. Після Другої світової війни, яка спричинила не тільки загибель десятків мільйонів людей, але і втрату значної кількості об’єктів культурної спадщини, людство дійшло висновку, що потрібно створити механізм, який би запобіг подібним процесам у майбутньому.

Серед інституційних віх слід виокремити Венеціанську Хартію (1964 р.) та Конвенцію про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини (1972 рік)*. Зараз переважна більшість країн світу ратифікувала конвенцію та визнала її чинність та обов’язковість дотримання.

*Конвенція була ратифікована ще УРСР у 1988 р. Відзначимо, що стаття 4 прямо каже, що країна, яка підписала цей документ, зобов’язується «діяти як власними зусиллями, максимально використовуючи наявні ресурси, так і, за необхідності, використовувати міжнародну допомогу і співробітництво». Стаття 6, зважаючи на сучасні реалії, також важлива. Там йдеться про те, що «кожна держава – сторона цієї Конвенції зобов’язується не вдаватися до будь-яких навмисних дій, що могли б завдати прямо чи посередньо шкоди культурній і природній спадщині, зазначеній у статтях 1 і 2, яка розміщена на території інших держав – сторін цієї Конвенції». Нагадаємо, що РФ також є підписантом цієї конвенції.

Кейс Одеси

Вже багато років Одеса знаходиться в статусі міста, яке перебуває в «Попередньому списку», тобто очікуючи на включення до Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Це не дивно, адже частина об’єктів, розташованих на території України, була внесена у Попередній список ще у 1989 року. Наприклад, Національний біосферний заповідник Асканія Нова або історичний центр Чернігова (у вигляді двох церков XII–XIII ст.) більш ніж 30 років знаходяться в такому статусі.

Що стосується Одеси, то перші кроки були зроблені ще у 2001 та 2004 рр. Тоді було рекомендовано номінувати до списку історичний центр Одеси у межах вулиць Преображенської, Буніна, Польської, Приморської та Військового узвозу. З 2009 року файл під назвою «Historic Center of the Port City of Odessa» знаходиться на офіційному сайті ЮНЕСКО, де з ним можна ознайомитись.

Згодом місцева влада приймала програми, які діячи низку років. Так, «Міська цільова програма включення центральної історичної частини Одеси до основного списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО на 2013—2015 роки» мала фінансування в обсязі бл. 40 млн. грн. Тобто за ці гроші місцева влада намагалась хоч якнайменше прикрасити фасадну частину ключових будівель в центральному історичному ареалі міста. Чи впоралась з цим завданням влада? Це велике питання, а доступні під час війни локації, зокрема на вул. Гоголя, демонструють, що ні.

Чим має стати занесення Одеси до списку об’єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО?

Посадовці говорять, що це стане ще одним шаром захисту історичного центра міста від можливих ракетних обстрілів з боку військових РФ. На цьому, окрім іншого, наголосив міністр культури та інформаційної політики України Олександр Ткаченко під час підписання номінаційного досьє Одеси 4 жовтня 2022 року.

Якщо ми подивимось у ретроспективі, то ніякі конвенції і статуси не допомогли врятувати культурне надбання у Афганістані від розстрілу талібами або у Сирії (місто Алеппо, яке зазнало нищівних руйнувань), де армія Башара Асада використовувала повітряні сили РФ. Щодо безпосередньо дії Росії, то знищення культурних пам’яток зафіксовано під час війни з Грузією 2008 року. Про це докладно розповіла грузинська експертка Татія Гвінерія під час конференції «Культурна спадщина в умовах війни: захист, збереження, реставрація», яка відбулася в Києві 26 жовтня 2022 року.

Розбираємо номінаційне досьє Одеси

Досьє представляє документ у більш ніж 250 сторінок, де викладанні основні дані щодо об’єкта номінації.

Просторові межі окреслені в кордонах вулиць Приморської – провулка Вірменського (Андросівського) – Торгової – Садової – Преображенської – Жуковського – Польського узвозу. Далі межа виходить на Карантинний узвіз, кілька метрів йде по вулиці Канатній і потім по провулку Нахімова до Суворовської алеї. Від неї межа з’єднується з портом на східному краю.

На відміну від документу 2009 року, де Одесу номінували по п’ятьох критеріях, зараз залишилось лише два, згідно якими об’єкт номінації:

• демонструє важливий обмін між людськими цінностями впродовж певного проміжку часу або в межах культурного простору світу щодо розвитку архітектури чи технологій, монументального мистецтва, містобудування чи ландшафтного дизайну;
• є видатним прикладом типу будівлі, архітектурного чи технологічного ансамблю чи ландшафту, який ілюструє значний етап (значні етапи) в історії людства.

*Щодо критеріїв, то з ними можна ознайомитись на сайті ЮНЕСКО.

Автори тексту представляють Одесу в якості міста, яке було збудовано реалізуючи «концепцію «ідеального міста» епохи пізнього Відродження та являє собою унікальне явище в історії європейської культури та містобудування».

Якщо зовсім коротко, то Одеса представлена, як мультинаціональний проект, який в архітектурному плані «від самого початку формувався за кращими зразками європейської архітектури різних стилів, таких як класицизм, ампір, історизм, еклектика, а згодом і модерн». Звичайно, що тут справа в плануванні – воно зберіглося для означеної частини міста майже в первозданному вигляді. Самі будівлі в значній мірі теж представляють собою ансамбль забудови XIX ст.

У тексті підкреслюється велика роль порто-франко для розвитку Одеси 1820-1850-х рр.

Економічне та соціальне значення Одеси полягає в режимі безмитного порто-франко, який був винятком в авторитарній Російській імперії й залучав значний контингент вільних підприємливих людей з різних країн Європи, — читаємо у документі.

Ми не просто так виділили слово «винятком» адже одеське порто-франко за формою на суттю не було винятком. В Російській імперії в різні часи порто-франко існувало у Феодосії (1798—1799 рр.), Батумі (1878-1886 рр.), Владивостоці (1861-1909 рр.) та у гирлах річок Об та Єнісей (1870-1879 рр., а з обмеженнями до 1909 р.).

Взагалі, в історіографії не існує одностайної позиції щодо безумовно позитивного впливу порто-франко на розвиток Одеси. Цю тему значно глибше розкриває одеський історик Тарас Гончарук.

Щодо стану об’єкту номінації, то згідно даним на 2019 р. «25 % об’єкта номінації перебуває в хорошому стані, 50 % – у задовільному, 20% – у незадовільному та близько 5 % – в аварійному». При чому 35% будівель знаходяться у приватній власності і саме вони є «проблемними» з точки зору автентичності.

Що дає статус ЮНЕСКО?

Статус об’єкта Всесвітньої спадщини, безумовно, звертає більше уваги до об’єкта / пам’ятника / міста, але не збільшує шанси на його збереження в ході війни. Статус привертає увагу влади та громади, але в першу чергу, це збільшення витрат на підтримання його в належному стані. Можливо, що виборовши цей статус, об’єкт буде мати більше шансів потрапити у путівники, стане туристичною дестинацією. Але все це не є обов’язковим.

Насамперед, статус об’єкта Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО — це виклик для міста, влади та, власно кажучи, до самих містян. Статус вимагає гармонізувати забудову в тих ділянках, які будуть потенційно включені до Всесвітньої спадщини. Чи зможе виконати ці умови міська влада? Порушення міських містобудівельних документів стосовно висотної забудови історичної частини міста промовисто говорить, що саме тут мають бути проблеми.

І все ж таки, ЮНЕСКО зараз допомагає Одесі матеріально. Низка музеїв та архів зможе прискорити оцифрування цінностей, також кошти пішли на «встановлення захисних конструкцій навколо декількох важливих скульптур, що розташовані в публічних просторах». Також емблемою «Блакитний щит» позначені 50 культурних об’єктів. Загалом ЮНЕСКО виділяє на ці заходи 100 000 доларів.

*Цікавий факт: внесок України до бюджета ЮНЕСКО у 2021 р. склав 193 749 доларів.

Давайте розглянемо кейс Львова. Місто у 1998 році було прийнято «до клубу», тобто стало фігурувати у списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Місцеві видання неодноразово привертали увагу до цієї темі. Так, у 2018 р. начальник управління історичного середовища міськради Лілія Онищенко-Швець, відповідаючи на питання видання «Львівська Пошта», повідомила, що «за останні 20 років Львів не отримав від ЮНЕСКО жодного фінансування». Але в цьому році Львів отримав 1,5 мільйона доларів США на відкриття UNESCO Cultural Centre. Та, зазвичай, співпраця з ЮНЕСКО не означає виділення безпосередньо грошей, але підвищення кваліфікації місцевим спеціалістам, різноманітні освітні програми.

Виключення

Чи буває таке, що вже занесений до списку об’єкт виключається з нього? Так, у 2009 році зі списку Всесвітньої культурної спадщини було виключено Дрезден, а точніше 18 км річки Ельба, яка проходить через місто. Причина: будівництво нового мосту, який мав вирішити транспортну проблему. Будівництво мосту було схвалено мешканцями міста на референдумі, який пройшов у 2005 році. Таким чином, Дрезден перебував у списку Всесвітньої культурної спадщини лише п’ять років. У 2008 році у ЗМІ обговорювалися побоювання виключення центру Львова та Києво-Печерської Лаври зі Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Сама організація перебуває в доволі складній ситуації, адже через свою позицію її у 2017 році покинули Ізраїль та США – остання країна була найбільшим платником членських внесків до ЮНЕСКО.

Раніше на  USIonline.com —

Сколько лет Одессе: о концепциях, древних греках и правилах отсчета дня рождения города (фото)

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram, дивіться на Youtube.