Нові виклики у сфері освіти: інтерв’ю з Сергієм Колебошиним

Про те, в яких умовах розпочався новий навчальний рік, кореспонденту Української Служби Інформації Олександрі Ковтуцькій розповів народний депутат України, заступник голови Комітету Верховної Ради з питань освіти, науки та інновацій Сергій Колебошин.

Вже є якісь статистичні данні щодо очної та дистанційної форми навчання?

Все залежить від регіону. Якщо ми кажемо про, наприклад, Миколаївську та Харківську області, то 1 вересня вони всі були в онлайні внаслідок того, що там просто небезпечно ходити до школи. У цьому питанні, як середня температура по лікарні, показники по країні різні. Трохи більше 50% по Україні обирали офлайн, відповідно інші – онлайн.

Які основні проблеми онлайн навчання можна виділити?

Онлайн на сьогоднішньому рівні не може надавати соціального компоненту навчання. Тобто школа – це не лише місце, де діти знання отримують, вони також вчаться комунікувати, взаємодіяти, працювати у колективі. Другий нюанс – онлайн для початкової школи. Можна сказати, що це умовне навчання, оскільки поруч обов’язково має сидіти хтось з батьків, бо маленьким дітям важко концентруватися весь час уроків. Це фактично робота у форматі «вчитель – батьки – учень». Відповідно хтось з батьків має лишатись вдома, з економічної сторони для родини – це не дуже ок. Третій момент – важчий контроль за навчальним процесом. Якщо учень хоче змухлювати, то в онлайні це зробити простіше. Ми ж розуміємо, що у нас, безумовно, всі чесні, але всі ми вчились у школі та розуміємо, як це відбувається.

Інструментарій онлайну не є топовим, якщо порівнювати з офлайном. Весь процес онлайн-навчання – не тільки в Україні, а й у світі – поки що це репліка очного навчання.

Дистанційне навчання – це також проблема у технічній сфері, наприклад, багатодітні сім’ї, які не можуть забезпечити всім дітям ноутбуки чи планшети для онлайн навчання. Чи є зараз якісь проекти, спрямовані на це питання?

Є окремі ініціативи, наприклад, по планшетам для дітей-переселенців. Зокрема, я теж брав участь на минулому тижні, ми роздавали планшети дітям із Харкова, Маріуполя, Нової Каховки, Херсона.
На державному рівні такої програми нема, оскільки всі кошти зараз йдуть на оборону. Але є донори, є ради, громади, які надають дітям такі можливості.

Є програми по забезпеченню ноутбуками саме вчителів. У минулому році це було більше 60 тисяч ноутбуків, в цьому році теж воно мало бути за державний кошт, але зараз йде від донорів. Гугл анонсував, що декілька десятків тисяч ноутбуків передасть, наразі триває процедура узгодження порядку розподілу цих ноутбуків. Є й інші донори, які передають.

Якщо казати про те, чому саме вчителям виділяють техніку. Вони – матеріально відповідальні особи. Цей ноутбук все одно на балансі школи, якщо ми цей ноутбук передаємо дитині, то жодного контролю немає. Якщо держава у це вкладається, то має бути якийсь контроль, інакше половина планшетів буде для навчання дітей, а половина відразу з’являться на “сірому” ринку. Плюс є волонтерські проекти, наша мета – це 500 планшетів у громадах на окрузі.

Школи, які працюють онлайн через те, що в них не обладнані укриття. Чи є якийсь план дій – їх будуть обладнувати, чи закладені на це кошти?

Так, на це кошти є. Знову ж таки, будь-які інфраструктурні дії зі школами – це відповідальність засновника, тобто громади. У нас майже всі школи в Україні не державні, а комунальної власності. Наприклад, школа підпорядкована Одеській міській раді, Чорноморській і так далі. Якщо підходити дуже формально, то треба вимагати від рад обладнати бомбосховища або хоча б укриття. Більше того, всі витрати на це розблоковані, зараз є постанова Кабміну, яка забороняє будь-які витрати, не пов’язані із війною, і там є декілька виключень, це зокрема й обладнання бомбосховищ та укриттів, шкільні автобуси, якщо говорити про сферу освіти. Звичайно, це не швидкий процес.

Звичайно, що єдиного рішення не буває, бо є школи, де фізично неможливо це зробити і треба шукати укриття поруч, або треба ремонт великий робити, де підвалом ніхто 20-30 років не займався. Але це треба робити, мені здається, що треба було починати ще в березні-квітні, коли вже було зрозуміло, що ця історія, на жаль, надовго, і чекати нема сенсу. Є, на жаль, ситуації, коли занадто довго чекали. Цей процес не зупинився, ніхто не заважає школам, які працюють онлайн, робити ремонт, обладнувати і так далі. Ми розуміємо, що у нас така реальність. Незалежно від того, закінчилась війна чи ні, сусід від нас нікуди не подінеться, тому це питання часу, коли в будь-якій школі з’явиться бомбосховище. Але вони мають з’явитись у кожній школі.

Яка загалом ситуація з укриттями у навчальних закладах Одеської області?

По Одеському регіону ситуація трохи краще, ніж в середньому по країні. Але треба розрізняти укриття та бомбосховища. Від прямого потрапляння укриття не захистить, це не до кінця надійна історія. З бомбосховищами шкіл дуже мало, по Україні – це приблизно 9-11%. З укриттями їх понад 50% по Україні. Засновники шкіл мають робити все, щоб рано чи пізно там з’явилось повноцінне бомбосховище.

Якщо школа готова на 100% надати сховище учням, у батьків залишиться право обирати між онлайн та офлайн навчанням?  

Це право є, так працюють змішані форми навчання. Але треба розуміти, що це досить важка ситуація для самої школи, коли частина дітей навчається онлайн, частина – очно. Важче організовувати навчальний процес, або треба розділяти на два окремих класи, це додаткові кошти, більше навантаження на вчителів. Якщо школа офлайнова – і батьки готові, то краще обирати очне навчання. Є випадки, коли деякі громади мають мережу шкіл, умовно кажучи десять, батькам радять переводити дітей. Тобто міксують учнів на онлайн та офлайн. Це вихід, хоча деякі батьки не погоджуються. Така історія, що тут треба всім якось поступатися, ми не обираємо між гарним рішенням та поганим, ми обираємо між «не дуже ок» і «дуже не ок» рішеннями.

Чи є наразі нестача кадрів в Україні?

Такої проблеми немає. Коли це ситуація щодо тих вчителів, які не повернулись з-за кордону, а школа почала працювати очно, то школа може ставити питання про прогули. Якщо ж навчання дистанційне, то ніхто не заважає вчительці залишатись у Польщі чи будь-якій іншій країні і проводити уроки. Більше того, Верховна Рада у березні прийняла закон про державні гарантії щодо виплат заробітних плат, і такі вчителі зможуть отримувати заробітну плату, незалежно від того, де вони знаходяться. Якщо вчителька з Миколаєва, то її абсолютно можна зрозуміти, що вертатися небезпечно. Але якщо вчителька з Одеси, наприклад, і школа працює в офлайні, то навпаки треба вертатись, працювати, заробляти гроші, наповнювати економіку. Це нормальна патріотична позиція. Є звичайно вчителі та й інші люди, які вже не повернуться, вони вже починають будувати своє майбутнє там, ок, це їхній вибір.

Є велика кількість вчителів, які виїхали з тимчасово окупованих територій, і навіть якщо є якісь кадрові проблеми, то за рахунок цих вчителів ці проблеми досить просто вирішуються. В Одесі наразі багато вчителів з Херсону чи з Маріуполя, і місцеві школи охоче їх беруть на роботу, оскільки там теж досить потужні освітні системи. Такі випадки не поодинокі.

Яка зараз ситуація з паперовими підручниками для п’ятих класів?

Наразі ця проблема залишається. У паперовому вигляді підручники у кращому випадку з’являться у другому півріччі. Це будуть основні предмети – українська мова, література, математика, історія. Але вже у відкритому доступі є електронні версії всіх підручників, вони безкоштовні, можна брати, навчатися. Так, паперові теж потрібні, але так відбулося, що на початку березня ми проголосували, щоб всі можливі гроші йшли на захист країни. Це ризик, бо п’ятий клас  – це клас, в якому розпочинається реформа НУШ (нової української школи). Я сподіваюсь, що у другому півріччі для п’ятих класів хоч щось з’явиться, є донори, які готові надавати на це кошти. І Міністерство над цим працює.

Щодо програми “Великого будівництва” у сфері освіти? У вашому окрузі теж була школа. На якій стадії будівництво?

В Авангарді школа майже закінчена, залишилось зовсім трохи, 98% робіт вже завершено, будівля фактично працює, меблі вже є. Там проблема більше не будівельна, а в тому, щоб розблокувати ці кошти для громади, щоб вона могла замовити все необхідне.

Чи є вже плани щодо зруйнованих навчальних закладів по Україні?

Зараз це більше 2000 навчальних закладів, але з них зруйновані повністю 286. У інших треба замінювати вікна, проводити поточні ремонти роботи. В Одеській області обласна рада змогла знайти кошти на це, трохи донори допомогли. У Миколаївській та Харківській областях буде потрібно відбудовувати всю інфраструктурну систему освіти. Це державна буде програма, оскільки це десятки навчальних закладів. Не потягне місто за декілька років всі заклади відбувати, потрібна державна підтримка, кошти міжнародних партнерів. Продовжується робота щодо залучення таких коштів, є програма по відновленню країни. Зараз буде другий драфт цієї програми. Слава ЗСУ, що звільняються території, і ми зможемо це робити.

Раніше на  USIonline.com —

День знань під землею: в Одесі незвичайно відзначили початок навчального року (фото)

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram, дивіться на Youtube.