«Недооцінка маніакальності росіян – ось головна наша помилка», – воєнний експерт Олександр Коваленко

З Олександром Коваленко поспілкувався випускаючий редактор Української Служби Інформації Сергій Марін.

Експерт регулярно коментує актуальну ситуацію на фронті, зміни у тактиці, складі та озброєнні ворога, маючи певні надійні джерела інформації а також аналізуючи відкриті дані. Усі дописи ви можете побачити на його сторінці або на сторінках багатьох українських та іноземних видань. Але сьогодні ми пропонуємо вам почитати інтерв’ю з Олександром Коваленко про більш масштабні процеси та тенденції, які спостерігаються з початку великого вторгнення росії в Україну, і до цього дня.

 Олександре, ми зараз напередодні початку третього року великої війни з божевільним сусідом. Навряд чи на початку вторгнення ми навіть уявити могли, що все затягнеться так надовго – адже якщо пам’ятаєте, тоді всім обіцяли «2 – 3 тижні». Як ви вважаєте, який головний урок (або уроки) винесла Україна та наша армія за минулі два роки?

Насправді про два-три тижні те, що говорилося, це була інформаційно-психологічна спецоперація, щоб люди все-таки не впадали в якусь суїцидальну паніку, щоб нормалізувати морально-психологічне тло в суспільстві і намагалися заспокоїтися.

В цілому звичайно ж, був варіант, що Росія, побачивши досить серйозний опір не лише України, а й міжнародної спільноти, а також, зазнавши відчутних первинних втрат, відмовиться від своєї ідеї повномасштабного вторгнення в Україну і повернеться на позиції, безпосередньо до повномасштабного вторгнення, як мінімум, хоча б.

Тобто були такі, безумовно, надії. Але загалом це позитивний був сценарій. Негативний сценарій таки мав на увазі довгу війну. При цьому у 2022 році звучала така фраза, як «війна на виснаження». Мало хто зараз це згадує, але навіть у 2022 році натякали на те, що буде війна на виснаження, яка розпочинається лише зараз (на початку 2024 – ред.). Тільки зараз ми входимо у фазу виснаження російської армії. З чого й випливає відповідний висновок. Якщо 2022 року говорили про війну на виснаження, яка не могла закінчитися за 2 – 3 тижні, а з таким ворогом, як Росія, тягнулася б роками, то взагалі, на які терміни розраховували?

Тому, в принципі, в такій концепції ведення бойових дій, коли ми в будь-якому випадку завжди будемо в кількісній меншості – і це стосується як військ, особового складу, так і техніки, можливостей, ракетного озброєння, авіації, багатьох інших показників – ми повинні адаптуватися. І зараз ми адаптуємося до максимально екстремальних умов, коли нам не вистачає боєприпасів, коли ми маємо певний дефіцит, найгостріший дефіцит за минулі два роки.

І в цих умовах ми повинні адаптуватися, щоб тримати оборону і при цьому завдавати максимально можливих поразок противнику, виснажуючи його. Це наша основна тактика та стратегія ведення бойових дій – як мінімум на першу половину 2024 року. І вона цілком є базисною, якщо ми говоримо про певний досвід, який ми отримали за два роки, побачивши, як російська армія воює і як їй можна протидіяти, перебуваючи при цьому в меншому вдалому становищі.

Олександр Коваленко

На фронті все дуже непросто – попри шалені втрати особового складу та техніки, окупанти намагаються йти вперед. Що насправді відбувається як реалістично описати поточну ситуацію на фронтах?

Нам дуже важко зараз вести бойові дії через ту позицію, яку займають наші міжнародні партнери, насамперед США, але не стільки США, скільки, акцентую, Республіканська партія. Та проблема, яка виникла у Конгресі з підтримкою не лише України, а й Ізраїлю, Тайваню, – вона показала, що США важко назвати надійним союзником. Не тому, що вони самі по собі ненадійні, а тому, що є певна політична сила, яка може поставити абсолютно раптово внутрішній політичний інтерес вище за державний інтерес і навіть історичний рівень державного інтересу. Бо якщо ми вже говоримо про основних учасників законопроектного фінансування – це Україна, Ізраїль та Тайвань. Якщо Україна не може похвалитися якоюсь довгою історією взаємин із США, ми можемо поки що похвалитися 30-річною історією таких взаємин, Ізраїль і Тайвань це більш ніж півстолітня історія військово-технічного співробітництва (з США – ред.), політичного тощо. Тому республіканці в такому випадку по суті зрадили своїх історичних партнерів навіть, що дуже для них ганебно. Власне, на цьому тлі нам доводиться адаптуватися, пристосовуватися до ситуації, що виникла.

Нам зараз доводиться практично воювати без артилерії: у нас дуже невелика кількість пострілів на добу. Коли артилерійська батарея робить 20 – 30 пострілів на добу, це можна сказати, що вона взагалі мовчить, її немає. В принципі воювати без артилерії практично неможливо, і саме з цієї причини ми перейшли в основному в оборону на основних плацдармах і знаходимося в ній як мінімум перше півріччя 2024 року. Хоча є певні ділянки, де можуть бути проведені досить зухвалі операції – насамперед йдеться про лівобережну Херсонщину.

Навіть дилетанту у військовій справі зрозуміло, що війна, методи її ведення сильно змінилися за два роки. Що саме стало іншим, опишіть якомога коротко? І як може змінитися в найближчому майбутньому, на ваш погляд?

Ми побачили 2023 року, наскільки ефективними стали дрони, їх дуже часто навіть із артилерією порівнюють, що ними можна замінити артилерію. Ні, неможливо, це не варто порівнювати: у дронів зовсім інший функціонал, і цей функціонал якраз вимагає навіть створення певних окремих підрозділів у військах. Дрони стали серйозною проблемою для російських окупантів, і коли вони перейняли фактично методи, які використала українська армія, то й для нас вони також стали великою проблемою.

Війна по суті зараз по лінії бойового зіткнення – це війна дронів та комплексів РЕБ. І те, що піхотна компонента продовжує відігравати важливу роль, а механізована компонента в якомусь сенсі навіть відійшла на другі ролі, оскільки вона стає вразливим елементом – це новий етап у принципі у сучасних війнах та конфліктах.

Якщо раніше дрон розглядався як розвідувальний засіб і рідко коли як ударний, то зараз ми можемо говорити про те, що вони вийшли за межі очікуваних від них можливостей. Дрони повітряні можуть виконувати функції розвідувальні, ударні, ерзац-бомбардувальника, дрона-камікадзе. Дрони сухопутні – автоматичне мінування місцевості, евакуація поранених. Це все вже застосовується.

Морські дрони взагалі здійснили революцію на морі. Ти можеш мати найсильніший флот в акваторії того чи іншого моря, Чорного наприклад. Але при цьому, якщо твій супротивник має відповідний флот надводних дронів-камікадзе, або навіть підводних, то твій флот йде на дно.

І 2022 рік повною мірою ще цього не показав, а 2023 по суті показав, як країна без флоту і навіть флотилії, взагалі без достатньої кількості військових кораблів, перемагає в морському бою країну з колись одним з найсильніших флотів Чорного моря. Зараз цього флоту вже немає, зараз Росія має просто Чорноморську флотилію, причому вона ганебно збігла в 2023 році з Севастополя в Новоросійськ. Те, через що починалася взагалі в принципі війна проти України, спочатку гібридна, а потім повномасштабна – тобто контроль над півостровом Крим, з цього все у 2014-му році почалося. Контроль над півостровом Крим, насамперед над портами, над Севастополем, щоб там стояв флот, щоб був контроль Чорного моря.

І в результаті за підсумками 2023 року вони позбавляються цього, тікають з Криму, бо їх видавлюють – що? Безекіпажні катери. Тобто – Війна дронів, можна навіть так охарактеризувати період 2023 року, та нові відкриття, нові віхи у веденні бойових дій. І дуже приємно те, що Україна раніше, яка не була передовою країною щодо таких технологій, зараз є саме передовою країною у світі. Жодна інша країна у світі не має такого досвіду і такої різноманітної номенклатури та перспективи розвитку даних технологій для того, щоб бути все більш смертоносним, небезпечним противником навіть для країни такої як Росія, у якої досить серйозна флотська компонента. Інше питання про ефективність цих кораблів, вік і так далі, але вони є, а вже в принципі більшість із них відсутня.

Якщо згадати наші настрої у відношенні армії окупантів, то якщо пам’ятаєте вони змінювалися з початку війни. Спочатку багато хто, звичайно, боялися грізної військової машини ворога. Потім, з першими нашими успіхами, стали поширюватися кумедні фотографії російських «чмонь» і вони як би стали безпечними. Потім – моторошні зеки з «Вагнера»… ну і таке інше. Як варто сьогодні реалістично оцінювати ворога? Хто такі російські солдати сьогодні?

Якщо реалістично оцінювати російську армію, то, в принципі, вона не сильно змінилася з того періоду чмонь і моторошних зеків, у тому плані, що зараз російська армія не воює професіоналізмом, якимись навичками. Дуже багато хто говорить, що не потрібно недооцінювати ворога, не потрібно недооцінювати ворога. Так, не треба недооцінювати, але не тому, що він може використати якусь настільки неймовірно хитру продуману тактику, яка зламає всі межі лінії оборони, і ось він уже буде за три дні біля Києва. Ні, такого не буде.

Тут недооцінка ворога полягає в дещо іншому розумінні. Ми думали, що велика кількість втрат змусить російську армію дуже швидко втекти. Ну, в принципі, спочатку так і було. Вони зазнавали колосальних втрат, вони бігли, при цьому залишаючи багато трофейної техніки, – це, звичайно, було позитивно. Це була справді демонстрація того, що ми можемо перемагати так звану другу армію у світі.

Але ось у тому й річ, що ми недооцінили кровожерливість російського командування. Російське командування перейшло всі у сучасному світі кордони щодо сприйняття того, що таке людська жертва. Для них повна зневага до людського життя вийшла на рівень Другої світової війни. Багато хто намагався заперечувати десятиліттями твердження про те, що той же маршал Жуков гнав людей просто в м’ясорубку, і для нього людське життя нічого не означало. Хтось намагався це заперечувати, критикувати, говорити, що це все маніпуляції та фейки, а всі історичні документи та свідоцтва надумані.

Нині ми бачимо, що це не так. Російська армія абсолютно не змінилася з часів радянської армії, і до цього ми були не готові. Ми були не готові до того, що вони готові призвати 300 тисяч людей за три місяці, і при цьому пустити їх усіх під ніж.

Найближчим часом після так званих виборів президента Росії вони знову-таки мобілізуватимуть людей і просто відправляють своїх людей на забій. Недооцінити їхню маніакальність – ось головна наша помилка. Ми недооцінили, наскільки вони маніяки і нелюдські по відношенню до свого народу.

Решта – вони деградують. Вони зараз практично не мають професійного молодшого офіцерського складу. Також у них практично немає професійної середньої офіцерської ланки. Більшість з них було ліквідовано за ці два роки. Насправді підрозділами ротного типу, батальйонного типу командують непрофесійні командири без досвіду.

І вони ж самі, до речі, постійно на своїх командирів і скаржаться, що досвіду абсолютно нуль. Хоча й самі вони, як вояки, здебільшого, які зараз туди потрапляють, не мають достатнього досвіду. Так, звичайно, можна побути у зоні бойових дій, вижити у перші два тижні, отримати за місяць певний бойовий досвід. Але місяць цього досвіду – ніщо. Якби ти був професійним військовим, у якого за спиною 10 років професійної служби, постійні навчання, тренування, підготовка, стрільби, а також участь у низці воїн, конфліктів, операцій тощо, починаючи з Сирії, закінчуючи Лівією та Центрально-Африканською Республікою, і після цього ти потрапляєш у зону бойових дій в Україні, – ти отримуєш плюс, до того ж, ще з цього місяця бойового досвіду.

Ось ця різниця між професійним військовим та тим збродом, який зараз перебуває у зоні бойових дій. Але цього зброду так багато, що його можна використовувати у форматі м’яса 24/7. Тому воно приносить якийсь результат.

Коли російські війська повномасштабно вторглися на території України у 2022 році, їх було 180 тисяч. 180 тисяч на той момент, як рахувало російське командування, елітних підрозділів. В принципі, так, це були професійні військові, у яких був багаторічний досвід.

Нині їх 470 тисяч. І це не професійні військові. Тут виникають запитання. Результат 180 тисяч професійних: що вони змогли захопити за той період 2022 року. І що змогли зробити 470 тисяч з другої половини 2023-го до сьогодні?

Вони так довго билися чолом об Авдіївку (детальний розбір ситуації в Авдіївці, наслідки її захоплення рашистами – читайте тут). Ось це яскравий приклад того, що таке деградація армії, коли елітних професійних частин, підрозділів, військовослужбовців, офіцерів стає дедалі менше. Тому про якість не говорю. Тут воюють не якістю, тут воюють кількістю як у часи Другої світової війни м’ясними штурмами маршала Жукова.

Про новизну цієї війни часто говорять та пишуть. Справді, зараз використовується все разом: і нова ракетна зброя, і «вінтажні» кулемети Максима з гвинтівками-трьохлінійками, і головна новинка, яка вже змінила хід бойових дій – FPV-дрони. Саме українці, до речі, вперше використали FPV. Чи вдається нам утримувати цю першість у технологіях, і чи справді це так важливо?

Щодо FPV-дронів – я можу сказати, що нам вдається тримати першість не за кількістю, а за креативністю застосування. Це росіяни намагаються переймати новинки, з якими ми використовуємо FPV-дрони. Тобто спочатку ми почали використовувати їх для скидів, добивання техніки, потім вже російські окупанти почали це використовувати. Ми FPV-дрони стали використовувати як дрони камікадзе, чіпляючи, ну, наприклад, до такого дрону постріл РПГ-7 кумулятивного типу, – і вони згодом стали це робити, вибухові пристрої від ВОГ кріпити, і так далі. Тобто ми розширюємо креативність застосування. Ми створили надводні дрони (безекіпажні катери) – і росіяни намагаються щось там собі створити, намагаються якось також скопіювати наші можливості.

Тому тут саме таке суперництво ми створюємо, ми креативно підходимо, винахідливо до застосування тих чи інших засобів. А російські окупанти це копіюють.

Загалом те, що одночасно є і старі, і нові зразки озброєнь, – це справді так, особливо зараз. У цей час у хід іде абсолютно все. Тим більше, у росіян, оскільки у них складів набагато більше ще з часів Радянського Союзу. І тому нерідко бачимо взагалі зразки Другої світової війни – гаубиці, танки та інше. Техніка, озброєння тощо. Чому? Бо не вистачає. Росія теж не була готова до настільки довгої, виснажливої війни. І це ознака виснаження – якраз те, про що йшлося вище.

Справді, йде процес виснаження її ресурсів. Тому найближчим часом ми можемо бачити ще давніші деякі зразки. Нарівні з танком Т-90М «Прорив» не виключаю, що може з’явитися танк Т-34. Чому ні?

Як і на початку війни, ми і сьогодні у дуже значній мірі залежимо від західної зброї. Деякі види ми отримали, деякі, як ті ж F-16, досі чекаємо. Які види озброєння найбільш потрібні нам зараз і чи можемо ми на них розраховувати?

По F-16: так чи інакше, але ми потребуємо оновлення наших Повітряних сил, підвищення якості, ефективності застосування тих засобів, що у нас є. Крім того, знос ресурсу радянських зразків, а також значна втрата та нестача у наших міжнародних партнерів, саме радянських зразків, авіації – призводять до того, що ми змушені переходити на західні зразки як за номенклатурою озброєнь, ракетного озброєння, так і за самими носіями.

F -16, чи СААБ-Грипен – це вже друге питання, поки ми говоримо про F-16. Але в перспективі, я думаю, це буде не єдиний легкий винищувач, який може стояти на озброєнні Повітряних сил Збройних сил України.

Нині ЗСУ мають на озброєнні Су-27, МІГ-29, Су-24, Су-25, тобто літаки, які виконують певний свій функціонал. У певному сенсі F-16 може повністю охопити кілька функцій одночасно, він багатофункціональний. Але все ж таки це легкий винищувач, який не застосовується у ряді випадків, у деяких ситуаціях. Ну, наприклад, підтримка сухопутних операцій тактичного рівня, і не тільки. У цьому випадку ефективніші штурмовики на кшталт Су-25. Але знову ж таки, тут порушується питання про передачу Україні А-10 Thunderbolt, і так далі.

Тому розширення номенклатури тих озброєнь, які ми маємо, це дуже важливий момент. І в перспективі саме так і має розвиватись взаємодія між Україною та нашими партнерами. Оскільки основні типи озброєнь ми вже отримали: танки, ББМ тощо. Далі – це питання кількості та розширення номенклатури, можливості використання деяких нових зразків.

Ваша сфера інтересів – в основному фронт і те, що відбувається там, за його лінією. Але все ж таки поставлю питання «по цей бік» лінії бойових зіткнень. А саме: чи бачите ви важливі структурні зміни у ЗСУ, про необхідність яких, до речі, говорять дуже давно?

Я думаю, що 2024 року ми з вами побачимо певні зміни в основних наших силових структурах. Йдеться не лише про зміну керівництва, а й у тому числі про створення нових підрозділів. Ми вже бачимо, що створюється як окремий, не те щоб рід військ, а як окрема структура – для безпілотників, це ударні безпілотники. Цей напрямок отримує своє командування, і буде розвиватися далі. Що дуже правильно у сучасних умовах. Це дуже важливий момент.

Це один із тих прикладів того, що стара система вимагає реформування. Дане реформування відбувається з урахуванням усіх нових віянь, які ми можемо спостерігати сьогодні. Як у зоні бойових дій, так і в тилу щодо створення відповідної опори для наших військ.

І ще насамкінець: як би ви хотіли звернутися до наших читачів, який головний меседж зараз? Враховуючи, що більшість наших читачів – цивільні одесити (хоча чимало й військових), це патріоти, які вірять у майбутнє України. Що ви їм порадите робити, куди спрямувати зусилля?

Основні зусилля слід спрямовувати на допомогу українській армії, підтримувати всіма силами, як тільки можна. Хто може – донатом, хто може – своїми руками щось зробити, створити для підтримки того чи іншого військового підрозділу, і так далі. Тобто наразі ЗСУ – це «Зараз Служать Усі». Давайте розшифровувати так. Нині служитимуть усі, але ця служба, вона може бути різною. Не обов’язково одягати погони, брати автомат і йти фізично захищати Батьківщину, оскільки ти можеш бути батьком багатодітної сім’ї і просто не можеш собі дозволити подібні дії, коли тебе залежать життя ще кількох людей.

Або можуть бути зовсім інші ситуації, коли за станом здоров’я ти не можеш собі це дозволити, але при цьому ти успішний бізнесмен і можеш допомагати, чи підтримувати інформаційно, чи гуманітарно, чи своєю активною позицією.

Будь-яка підтримка є дуже важливою. Головне – це будь-яке почуття втоми, а воно є, занепад духу, депресії – відкидати. В нас зараз дуже складний період.

Ми не маємо достатнього інструментарію у зоні бойових дій для наших військових, щоб відбивати навалу ворога. На жаль, наші партнери у США, насамперед це Республіканська партія, нас підвели. І ми змушені воювати за умов не просто найгострішого, а критичного дефіциту. Тому консолідація суспільства, відсутність панічних настроїв – найголовніше, що для нас важливо.

Консолідуємось навколо війська, не панікуємо, не розводимо соплі, а допомагаємо. Тобто зібрали волю до кулака – і вперед.

Раніше на USIonline.com —

Наше перевооружение разрушит систему снабжения и командования оккупантов – Александр Коваленко

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram, дивіться на Youtube.