«На початку вторгнення багато людей об’єднувалися, а зараз перегоріли» – Олександр Спатар про велику рушійну силу волонтерства (фото, відео)

Про відважність людей, доставлення гуманітарних вантажів на південні деокуповані території та волонтерство під час війни кореспондентці Української Служби Інформації Тетяні Горбонос розповів директор Всеукраїнського благодійного фонду «Стрибог» Олександр Спатар.

Розкажіть, будь ласка, про себе – що спонукало вас стати волонтером?

До війни я працював на державному підприємстві «Укрхімтрансаміак» інженером з метрології. Благодійністю почав займатися з 2019 року – звернув увагу, що дітям дуже мало приділяється уваги. Часто малеча просто йде обабіч і дорослі думають, що дітям не потрібно багато. Ця проблема стала ще більшою під час карантину, коли дітям було складніше соціалізуватися. Саме це спонукало мене розуміти, що для нас важливо, щоб ми йшли з дітьми разом, а не різними шляхами. Навчання – це дуже важливо, адже дітям надалі будувати нашу країну та керувати нею.

Допомагав дітям, які займаються спортом – наша організація підтримувала спортивні дитячі клуби. Ми спонсорували покупку обладнання: татамі, боксерські рукавиці, форму, а також виїзди дітей на турніри, з Миколаєва їздили в Київ на міжнародні відкриті кубки. Адже спорт дисциплінує дитину. Як одна бабуся сказала, коли ми із дітьми приїхали з турніру: «А що ви зробили з моїм онуком? Він сам прокинувся, пішов почистив зуби та сам приготував собі сніданок». Ти вже розумієш, що все, що ти робиш, не даремно: щось закладається в дитині – дисципліна, відповідальність. Вчиш їх ставити мету та йти до неї. Привчаєш до того, що нічого ми не починаємо з початку, а завжди із досвідом.

Пригадайте ранок 24 лютого 2022 року

Я був у відрядженні за 130 кілометрів, під Одесою. О п’ятій ранку задзвонив телефон – тоді навіть ніхто не хотів трубку підіймати, поки до нас не забігли і не крикнули – хлопці, вставайте, війна почалась! Я говорю, яка війна, ви що?

Ми чули вибухи, а там де ми були, неподалік був полігон і ми як щось відбувається на полігоні, думали – хлопці тренуються, а потім зрозуміли і стали швидко збиратися, щоб виїхати до Миколаєва. Зазвичай до Миколаєва у нас дорога займала до півтори години, але у той день ми їхали шість годин. Траса була забита, і військова техніка була. Приїхали до Миколаєва, першу ніч це був жах, ми не знали що і як, куди діватися, але вирішили що нікуди не поїдемо, адже дома і стіни допомагають.

Що відбувалося у місті, пам’ятаєте?

Небо палало постійно, було помаранчевого кольору. Ракети у бік Південного турбінного заводу летіли, ми бачили ці смуги. Грохало у нас добре, довго Миколаїв був прифронтовим містом, адже обстрілювали по кругу. Навіть до моєї доньки, яка в центрі живе, через дах уламок прилетів. Пробило дах.

Потихеньку адаптувалися, хтось тікав, здебільшого старенькі залишалися, тому у березні почав займатися допомогою. Возили їжу та воду по місту для людей, яким було за 60 років. Починав це розвозити на велосипеді, сумками обвішаний. Ми також почали опікуватися так званими притулками для тварин, адже люди полишили своїх вихованців та самі поїхали. Ми збирали їжу, закупали.

Потім мене запросили до благодійного фонду Team4UA. Через нього я вийшов на французьких партнерів, які мали мандат в Україні від ООН на харчову допомогу. Ми підписали угоду, я був субпартнером, і з квітня ми почали надавати допомогу усім, хто цього потребував.

Основної цільової категорії не було, отримували ті, хто залишився без оселі, роботи, всі вразливі верстви населення та люди, які опинилися в складних життєвих ситуаціях у зв’язку з військовою агресією. З травня по грудень 2022 року у нас на обслуговуванні було близько 60 тисяч людей. Ми перекривали Миколаїв та область, трохи заїжджали на Херсонську область, але ближче до Кіровоградської, де було більш менш безпечно. Тому що у міжнародних організацій є таке розуміння, як особиста безпека, яка була над усе. Нам не усюди дозволяли їздити.

За підсумками 2022 року я з особистої команди вивів фонд на друге місце у всеукраїнському конкурсі «Благодійник року». Ми є лауреатами та маємо нагороду. У лютому 2023 року, після деокупації, ми пішли на Херсонську область. Там також з харчовими наборами ми перекривали десь 15 тисяч осіб протягом пів року. Потім керівництво фонду, як вони сказали – «Ми втомилися від цього всього».

Як з’явився «Стрибог»?

Мене запросили до іншого фонду офіційним представником – і також щоби розвивати фонд. Але тоді я розумів, що треба готуватися і відкривати свій фонд, що дасть мені можливість спокійно працювати й обирати напрямки. У вересні 2023 року я відкрив Благодійний фонд «Стрибог» – назву дав на честь старослов’янського бога-покровителя.

З того моменту по сьогоднішній день ми надавали допомогу у Херсонській області – це Станіславська громада. Ми туди завозили окрім харчових наборів, ще одяг та гігієну, інструменти, адже у Станіславі було велике бомбардування і повністю вигоріло комунальне господарство. Люди залишилися без інструментів та транспорту: знищені були і водовозка, й асенізатори, вежа. До речі, ми й зараз працюємо, щоб  поставити їм спецтехніку у вигляді універсального фронтального навантажувача. Тобто це одночасно і навантажувач, й трактор, екскаватор та бульдозер. Зараз домовляємося з німцями і десь до кінця цього березня ми туди поставимо оцей навантажувач.

Паралельно ми повернулися до дітей. Відновили спортивний клуб, він у нас у підвальному приміщенні: ми зробили усе для діток, щоб вони могли спокійно займатися – санвузли та переодягальні. Та вперше за два роки війни дітки з Миколаєва поїхали до Києва на міжнародний турнір. Правда, батьки не усіх відпустили, боялися, та й зараз бояться відпускати. Поїхали п’ять спортсменів – й усі повернулися з медалями.

Чи можна сказати, що підтримка дітей є одним із головних напрямків діяльності фонду? Я знаю, що ви також надаєте допомогу сім’ям з дітьми з особливими потребами, а також активно допомагаєте у відновленні обладнання Херсонської дитячої обласної лікарні. Розкажіть про це.

У мене є проєкт «Свято кожній дитині» – ми підтримуємо сім’ї, в яких є діти з аутизмом, з запізнілим розвитком, інвалідністю. У грудні 2023 року ми організували невеличке свято для «Загального центру комплексної реабілітації та психологічної підтримки дітей з вадами розвитку». Понад 300 дітей отримали подарунки на Новий рік.

Паралельно до мене прийшла заявка від Херсонської дитячої обласної лікарні, яка потребувала підтримки. Після крайніх обстрілів, під час яких постраждали дітки й медпрацівники, лікарня потребувала обладнання. Був довгий список на два стандартні листи: потрібен аналізатор газів крові для діток, й там він специфічний, адже якщо для дорослого можна взяти ті пів кубика для аналізу, то для новороджених там береться крапелька з капіляра. Якщо звичайні атестовані в Україні більш менш нормальні, можна придбати за 200 – 300 тисяч, а такі специфічні більш ніж від півмільйона стартують. Їм потрібен і рентген в операційний зал, щоби у реальному часі під час операції вони могли подивитися що вони роблять, а ще – функціональні ліжка, ліжка для дітей.

Наша перша поставка до лікарні включала гінекологічне крісло, призначене для жінок з обмеженими можливостями. Знайти це крісло було дуже складним завданням, оскільки воно повинне було спускатися на 20—30 см від підлоги, щоб забезпечити зручну пересадку жінки з інвалідного візка. Ми також забезпечили медзаклад боксом для стерилізації медичних інструментів та стійкою для проведення ін’єкцій.

Необхідні були інкубатори для новонароджених. У дитячій обласній лікарні їх було вісім – з ладу вийшли шість, після того, як сервісники відмовились приїжджати через постійні обстріли. Коли ми привезли в лікарню інкубатори (дві одиниці) для виходжування новонароджених дітей та розвантажували їх, почався потужний обстріл. Ми збирали це обладнання під вибухи. Це було 22 лютого, ось зараз.

Зараз працюю над третьою поставкою – це монітори пацієнтів. Тобто прилади, які дозволяють у реальному часі слідкувати на моніторі за фізіологічним станом людини. Такі, які в іноземних фільмах ми усі бачили, коли поряд із пацієнтом є спеціальні монітори, на яких все відображено.

З ким співпрацює фонд?

Нашими партнерами стала німецька благодійна організація ErmsralНilft (постійний), а також громадська організація «Надійний добробут інвалідів» – це партнери, з якими ми організовували й доставляли обладнання до Херсонської лікарні.

Дивіться відео на нашому Youtube-каналі.

До нас також планують приїхати з Бундестагу наприкінці березня, поспілкуватися про подальшу співпрацю у цьому напрямку – вивчатимуть нагальні потреби.

У мене є мета – надати увагу дітям. Адже у нас діти з введенням карантину і по сьогоднішній день якось залишилися за бортом. У них повна  десоціалізація йде – зараз комп’ютер та телефон на першому місті. Хочу витягнути їх звідти. Ми плануємо під нашим патронатом відкрити молодіжний благодійний фонд, засновниками якого будуть саме підлітки та молодь – це 14, 15, 18-річні діти. Вони будуть впроваджувати свої ініціативи, але ми їх будемо направляти.

Ви знаєте таку молодь?

Так, у нас є ініціативна група, яка разом з нами допомагала людям: фасувала продуктові набори, подарунки, біля нас постійно крутилися та робили щось своїми руками. З бісеру плели та продавали свою продукцію, а кошти йшли на підтримку ЗСУ.

Волонтерство має велику рушійну силу, допомагає активній молоді гуртуватися та робити добрі та соціально потрібні справи.

Можливо, вони вже розповіли про деякі свої проєкти? Ви можете озвучити декілька з них?

На часі зараз відновити дитячий спорт. Вони також планують тренінги, вивчання іноземної мови, ІТ-технологій, азів журналістики. Кажу їм – ви  створюєте фонд, а як будете розповідати про свою діяльність? Вони розуміють, що потім потрібно буде правильно висвітлювати свої дії та поширювати інформацію, тому кажуть що необхідні курси. Ось такі в них плани.

Діток треба займати. Адже це наше майбутнє. Тому у мене на меті повернутися знову до них і приділяти їм хоча б 50% свого часу.

За період війни ви можете пригадати якусь історію, яка вас особливо зворушила, або надихнула?

В мене був момент, думав, що зупинюся зовсім. Одного разу ми були в Станіславській громаді, завітали до жіночки, яка народила. Привезли їй переноску, дитяче харчування, все що могли взяти для родини, те й привезли. Були радощі, вона сіяла. А наступного дня мені скинули фото за наслідками удару по їх будинку. В помешкання прилетіла бомба і їх розкидало усіх двором. Це був шок, вперше я усвідомив, що кожна моя поїздка може бути останньою.

Я випав зі строю десь на два тижні. У голові не вкладалося. Як? У п’ятницю ми привезли радощі, а наступного дня таке горе. Там був хлопчик, який постійно допомагав мені на пункті видачі. Так, він був з бідної цієї сімейки, був постійно охайним, все зашито, не було дірок ніде, був ініціативним. Мене вибило, нібито косою по ногах пройшлись і я впав…

Потім сам себе пересилив і поїхав туди ж в громаду, найважчими напрямками: через Олександрівку, у місто Життя, де були розстріляні гуманітарні та евакуаційні конвої. Через силу поїхав цією дорогою – для того, щоб самого себе переконати на те, що все що ти робиш, ти робиш правильно і це потрібно.

Той край важкий для обслуговування та надання допомоги, не кожен туди їде. Якщо з іншого краю зі сторони херсонської траси є село Софіївка, де проживає 150 людей – туди бусик заїхав, швиденько роздав та поїхав, то це легко. А заїхати туди де півтори – дві тисячі людей і село під постійним обстрілом – це вже інше. У Станіславі у центрі біля сільради у мене був розбомблений склад – шість мін лягло поруч: все порозбивало, порозкидало. Мені кажуть: «Ти що, у сорочці народився?» Поруч машину у трубочку скрутило, а на моїй автівці навіть подряпини не було.

Наслідки обстрілу пункта видачі гуманітарної допомоги наданої БФ Team4UA за програмою World Food Programme у Станіславі

Українці об’єднуються, щоб бути корисними: чи багато охочих допомагати? Скільки людей в команді фонду?

На початку вторгнення багато людей об’єднувалися, забували про свій бізнес та хотіли допомагати. На сьогодні люди перегорають, коли дізнаються, прикладом, що під Києвом згнив повний склад гуманітарної допомоги, там іще десь. І через це люди починають перегорати. Крім того, якщо ми їдемо своєю машиною у бік польського кордону – там у них нібито немає війни. У цих людей війна закінчилась і на тебе дивляться, як на божевільного. А коли їдеш з цим вантажем у бік Донецького напрямку (ось ми були на Авдіївському напрямку), та ближче наближаєшся до лінії зіткнення, ти в очах людей бачиш подяку. Нам кажуть: «Хлопці, їдьте. Тільки обережно, ось так от по дорозі, їдете – нікуди не звертаєте, не зупиняєтесь». Ти читаєш подяку в очах – контраст дуже шалений.

Якщо наприкінці 2022 року в мене було 67 волонтерів, то сьогодні насилу наберу 15. Всі кажуть, що їсти хочеться, родина потребує заробітку. Але всі кажуть: «Саша, якщо щось потрібно, телефонуй і ми обов’язково приїдемо допоможемо».

Ви не афішуєте, але фонд, наскільки я знаю, надає підтримку військовим на фронті. Розкажіть, будь ласка, яка це саме допомога?

Підтримка бійців на передовій – цим займаюсь міцно. Чому не афішую, тому що в ООН є поняття, якщо ти допомагаєш військовим, то ти не можеш допомагати цивільним.

У нас є подяки від військових бригад та стрілецьких рот. Один зі стабілізаційних пунктів майже повністю забезпечений: перев’язка, чоловічий одяг. Мені якось зателефонували та сказали: «Саша,  там хлопці ходять у жіночих футболках. Треба щось робити». Поїхав, знайшов робу, яка відрізняється від медичної, вона хбшна. Приїжджаємо через тиждень і мені говорять: «Саша, всі в твоїй робі ходять». Там 150 осіб, це стабілізаційний пункт і якщо можна вилікувати по місту, то бійці лікуються там. Якщо потрібна складна операція, їх вже стабілізують, для того, щоб можна було направити у госпіталь – у Дніпро, Харків.

Підтримати проєкти Олександра та благодійного фонду «Стрибог»модна за реквізитами:

Всеукраїнський  благодійний фонд «Стрибог»

Код ЄДРПОУ

Місто Миколаїв

45377587 UA943348510000000026009228069 

мультівалютний

Матеріал створений за участю CFI, Agence française de développement médias, як частина Hub Bucharest Project за підтримки Міністерства закордонних справ Франції.

Раніше на USIonline.com —

«Недооцінка маніакальності росіян – ось головна наша помилка», – воєнний експерт Олександр Коваленко

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram, дивіться на Youtube.