Мистецтво з турботою: як керамістка Вікторія Белявська підтримує людей з особливими потребами

Про це та інше Українській Службі Інформації розказала авторка керамістка Вікторія Белявська.

Вікторія, з чого почався ваш шлях керамістки?

Все почалося з того, що я захотіла придбати собі лампу у формі динозавра. Пошукавши в інтернеті, знайшла лише або китайські, неякісні варіанти, або італійські, які коштували дуже дорого. Мене це не влаштувало, і я вирішила спробувати зробити її самостійно. У мене був досвід, адже раніше відвідувала художню школу і трохи малювала. Записалася на свій перший урок ліплення, хоча раніше навіть не тримала глину в руках. Це було у 2021 році, на той момент я здобувала дві вищі освіти, і однією з них була академія дизайну та мистецтв. Але було важко поєднувати обидва навчання, і я вирішила залишити художню освіту, хоча продовжувала відвідувати уроки ліплення.

У 2022 році, коли почалася війна, я втратила роботу в офісі. Не знала, що робити, і вирішила почати все з чистого аркуша — повернутися до ліплення. Пішла в нову студію і вже мала намір поєднати кераміку та скульптуру. Через деякий час мені запропонували викладати. Спочатку хвилювалася, що не впораюся, але викладач переконав мене у зворотному. Так усе й закрутилося. Зараз, навіть, думаю: страшно про це казати, але якби не війна, я, можливо, так і залишилася б працювати в офісі і ніколи не здійснила свою мрію стати художницею.

Як ви прийшли до створення інклюзивного посуду?

Після року викладання відчула, що хочу більше часу присвятити власній творчості, і вирішила залишити викладання, щоб зосередитися на своєму виробництві. Оскільки я дуже люблю рамен, придумала особливу тарілку для цього супу. Потім почала ходити по ресторанах тайської кухні й просила подавати мені суп у моїй тарілці. Один з ресторанів у Києві зацікавився моєю роботою і зробив замовлення. Згодом вони звернулися до мене з проханням виготовити інклюзивну тарілку, і я почала вивчати це питання. На той момент я вже бачила подібні вироби на Amazon, і вони привернули мою увагу.

За порадою подруги я почала вивчати також дитячий посуд і посуд для літніх людей (такий теж існує) і вирішила модифікувати свою тарілку. Зробила зубці гострішими, щоб на них можна було наколоти, наприклад, круасан і легко розрізати його вздовж. Сама пробувала користуватися лише однією рукою, щоб зрозуміти, чого не вистачає і що можна додати. Пізніше, коли почала надсилати ці тарілки в шпиталі для наших бійців, які втратили кінцівки, додавала в кожну невелику листівку з питаннями та просила залишати відгуки. Відповіді дійсно допомогли. Один із хлопців написав, що його життя засяяло новими барвами й це вселило надію — це було неймовірно приємно.

В чому особливість цієї тарілки?

Цей посуд виготовляється для людей з втраченими кінцівками, з порушенням рухового апарату або літніх людей. Це кругла тарілка з зубцями, розташованими в різному порядку, щоб можна було зафіксувати шматочки їжі різної форми й діаметра. Один із бортиків тарілки вищий, щоб можна було легко взяти їжу ложкою або виделкою, інший — нижчий для зручності. Також я даю рекомендації, що можна додатково придбати для більшої зручності — наприклад, гумовий килимок або щітку для миття, адже звичайною губкою мити її не дуже зручно. Це я зрозуміла під час власних експериментів.

З чого виготовляється ваш посуд?

Спочатку працювала зі слов’янською глиною з Донецької області, місто Слов’янськ. Багато хто її купував, але у 2024 році завод закрився, і я перейшла на червону шамотну глину. На ярмарку, де вперше представила свої роботи, запропонувала людям зліпити щось із залишків тієї глини зі Слов’янська, а я б обпекла ці вироби у своїй печі. Це було зворушливо, багато людей навіть плакали, дякуючи за можливість торкнутися частинки рідної землі.

Зараз я використовую червону шамотну глину, але завжди покриваю вироби глазур’ю. Для харчових виробів використовую виключно харчову глазур і суворо за цим стежу. Щоб зберегти елемент автентичності, не покриваю дно, тому ви завжди можете бачити оригінальну текстуру матеріалу. Щоправда, такий посуд не можна мити в посудомийній машині, це може його пошкодити.

Який процес виготовлення?

Окрім самого творчого процесу, в кераміці є ще один не менш важливий технічний аспект — випал. Піч розігрівається до 1020 градусів протягом цілих 8 годин. Сам випал триває лише 25 хвилин, але щоб дістати виріб, піч повинна повністю охолонути. Охолодження може займати від 10 до 24 годин, залежно від температури повітря та пори року. І це лише перший етап, адже таких циклів випалювання потрібно два для кожного виробу. Особливо складно було під час постійних відключень електроенергії. Я старалася встигати в ті кілька годин, коли було світло, через що технологія трохи порушувалася, і іноді з’являвся брак. Завжди пояснювала це замовникам, і тут хочу відзначити, що люди були неймовірно розуміючими — жодного разу це не стало для них перешкодою, замовлення все одно надходили. Але найбільше мені пощастило, що саме коли з’явилися особливі тарілки, відключення вже припинилися.

Чи може кожен займатися керамікою, чи для цього потрібен особливий талант або спеціальна освіта?

Я не вірю, що все залежить лише від таланту чи дару. Головне — бажання і праця. Прийдіть на перший урок до справжнього майстра, і ви зрозумієте, що справа не в обдарованості, а в постійному навчанні. Навчатися доведеться все життя — 10, 20 років, а можливо й більше. Постійно з’являтимуться нові техніки, нові підходи, і кожен майстер навчає по-своєму. Та найважливіше — це не лише мистецтво, а дотримання суворих технічних вимог. Кераміка — справа не з дешевих, і якщо через помилку вся ваша робота зруйнується в печі, ви втратите не лише гроші, але й час і, можливо, довіру замовників. Тому технічний фундамент — це ключ. Я сама зараз проходжу два курси: академічну скульптуру і базовий технологічний курс. Часто жартую, що я — вчителька, яка ніколи не перестає вчитися.

Топ-3 майстри України, у яких ви мріяли б навчатися?

Микола Величко — без сумніву, це майстер світового рівня. Він виготовляє глазур із річкового піску, що вимагає неймовірних знань з хімії та фізики. Це для мене просто магія. Також дуже заздрю тим, хто мав можливість працювати в майстерні Ольги Рапай — це неймовірний досвід. І, звісно, Неллі Ісупова — це людина, яка колись мене глибоко надихнула. Вона працювала на заводі Васильківської майоліки все життя, а потім почала створювати справжні шедеври ручної роботи: чайники, керамічне взуття, дивовижні скульптури. Вона показала, як різко може змінитися мистецтво, коли майстер йде від заводської роботи до повністю особистого, унікального творчого вираження.

Які ваші професійні амбіції на майбутнє?

Прагну працювати з великими, масштабними скульптурами й створювати керамічні меблі. Кераміка для мене — це шлях нескінченного розвитку, і я вірю, що стільки, скільки нею займатимусь, стільки ж буду вчитися і вдосконалювати свою майстерність.

Автор: Діана Георгієва

Раніше на  USIonline.com —

Кількість справ про опікунство зросла вдвічі, причому у 80% випадків опікунами стають чоловіки

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram, дивіться на Youtube.