> Всі новини > Ексклюзив > Мистецький спротив: відображення війни в роботах українських митців (фото) 
Мистецький спротив: відображення війни в роботах українських митців (фото)
24 лютого 2022 року не тільки розділило життя українців на «до» і «після», а і перетворило творчість громадян на потужний голос спротиву російській агресії. Щоденно біль, лють і героїзм українського народу перетворюються на унікальні мистецькі меседжі, що розкривають реалії війни глибше за будь-які статистичні зведення. У цьому матеріалі розповімо, як сучасні митці документують повномасштабне вторгнення через свою творчість, що вони вкладають у свої роботи та чи вважають їх особливою формою спротиву.
Читайте матеріал Катерини Кудієвої на сайті Української Служби Інформації.
«Мистецтво поза політикою» – виправдання для тих, хто намагається зберегти комфортну дистанцію від реальності . Історія демонструє, що пропаганда у сфері культури є однією з найефективніших та здатна маніпулювати свідомістю громадськості. Водночас мистецтво є і могутнім механізмом висловлення протесту проти насилля та агресії. В умовах жорстокої війни кожен творчий акт стає свідченням патріотизму та способом збереження колективної пам’яті.
«До тих, хто каже, що мистецтво поза політикою, я ставлюсь як до будь-якого іншого лайна»
Так щодо популярного твердження про аполітичність мистецтва висловився художник та ілюстратор Мітя Фєнєчкін. Серед його робіт — створення обкладинок для музичних гуртів «Океан Ельзи», «Лінія Маннергейма», Паліндром, Ницо Потворно та «Вагоновожаті». Також він розробив обкладинку для іронічного детективу «Ля Палісіада», який глядачі змогли побачити в кінотеатрах з 11 січня 2024 року.
Мітя Фєнєчкін
Перші дні повномасштабного вторгнення стали для художника, як і для багатьох українців, періодом екзистенційної кризи та переосмислення своєї ролі в новій реальності.
Я взагалі не міг і думати про малювання чи щось подібне. Тоді я був впевнений, що мистецтва більше не буде. Це був період шоку та прийняття, — згадує художник.
Замість малювання — будівництво барикад та укріплень в центрі Одеси, облаштування укриттів та постійний зв’язок із друзями та рідними з Харкова та Миколаєва.
Два тижні я не думав про це. Але потім стало зрозуміло, що треба спробувати повертатись, — розповідає Мітя.
Першим кроком для повернення до творчості стало перемалювання фотографій Євгена Малолєтки та інших документальних свідчень війни.
Тоді я фізично не міг знайти влучні образи, та і нічого не могло бути сильніше за те, що ми бачили в той час, — пояснює ілюстратор свій шлях до відновлення творчості. Але поступово я почав фіксувати свої стани, питання які залишалися без відповідей, просто реагувати на події.
Особливого символізму для Міті набула робота, створена ще до повномасштабного російського вторгнення: вона зображає Національний університет кораблебудування в Миколаєві, де навчався митець.
Робота Міті, присвячена НУК
В липні 22го року росіяни вдарили по цьому університету та зруйнували його частину. І коли я побачив фото, то воно буквально було схоже на мій малюнок, і вибух по формі дуже нагадував то дерево.
Головний корпус НУК в липні 2022 року
Розмірковуючи про спротив через мистецтво, Мітя залишається прагматичним: Я думаю, що єдина форма супротиву на яку здатна моя творчість — це те, що я з її допомогою можу донатити чи навіть закривати збори на дрони, роби та інші речі, який допомагають захисникам нищити ворога.
«Не можна ігнорувати війну, її треба документувати»
Перші кадри, зроблені одеським фотожурналістом Тимофієм Мельниковим після початку повномасштабної російської агресії, закарбували найбільш промовисті моменти – чорний дим від прильоту ракети, що видно з вікна, та порожні полиці супермаркетів, де люди в паніці скуповували продукти.
Тимофій Мельников
Вранці 24 лютого мені спало на думку знімати, як люди скуповують гречку в супермаркетах. Паніка людей робить страшні речі, полиці були абсолютно порожні, причому доходило до бійок за останню пачку гречки. Ну а потім я вже перейшов на безпосереднє відображення війни у всіх її проявах, – згадує Тимофій.
За час повномасштабного вторгнення Тимофій Мельников співпрацював з такими міжнародними виданнями як Helpdesk Media, Meduza Project, What is Europe to You, а його роботи експонувалися на кількох фотовиставках у Європі та Америці. Незважаючи на щиру підтримку та співчуття від західних колег, фотограф із сумом констатує, що увага до українських реалій в закордонних медіа поступово знижується, і ця тема вже «не першої шпальти».
Працюючи з трагічними наслідками війни, Тимофій визнає, що змушений був емоційно загартуватися:
Страшно усвідомлювати, але я задубів. Це неминучий процес для всіх, хто працює з війною та на війні. Гуманістичні співчуття, звичайно, дуже сильні, але працювати доводиться з холодною головою.
Свою мотивацію фіксувати воєнні реалії Тимофій пояснює просто: Основний мотив знімати війну – це, зрозуміло, «слон у кімнаті». Не можна ігнорувати війну, її треба документувати та показувати аудиторії, як нашій, так і західній.
Особливо важливим для фотографа став проєкт «Echoes of Donbass», створений для Української Асоціації Професійних Фотографів. У цій серії він документував, як волонтери доставляють гуманітарну допомогу в прифронтові зони Донбасу – Покровськ, Гірник, Курахове, Селідове.
Проєкт «Echoes of Donbass»
Без численних фоторепортажів ми б не могли показати документальні підтвердження подій, що відбуваються. У цьому контексті фотографія — це спосіб об’єктивного контролю; або як формулював Ролан Барт — «це було», – підсумовує Тимофій.
«За кожною цифрою стоїть чиєсь життя»
Киянка Марія Лонюк, художниця та ілюстраторка, з дитинства створювала фентезійні світи на своїх «полотнах». Повномасштабне вторгнення не змінило стиль мисткині, проте принесло в роботи Марії воєнну тематику. Її ілюстрації відображають як трагедії, так і героїзм, які щодня бачать і проживають українці.
Марія Лонюк
Під впливом війни я почала багато малювати про сьогодення, про новини, про почуття, які відчувала. Багато намалювала трагічних робіт, які висвітлювали те, як росія війною знищує людей, будівлі, міста, але також і намалювала багато робіт про мужність, силу та сміливість українців боротись за свою землю та свободу, — розповідає мисткиня.
На відміну від багатьох колег, Марія не зазнала творчого блоку після початку вторгнення. Натомість малювання стало для неї інструментом осмислення страшної реальності та проживання бурі емоцій, що охопили дівчину в той лютневий ранок.
Найемоційнішою для Марії стала робота про деокупацію Київської області, зокрема про Бучу.
Коли хлинули новини про жахливі звірства російських військових, неможливо було осягнути це все. Був суцільний біль та сльози. Ці міста частина мого життя, я там часто бувала, і там проживали мої знайомі та друзі, — ділиться ілюстраторка.
Робота про Бучу
Попри складні умови життя та роботи під час війни, художниця знаходить у собі сили продовжувати творити.
Можливо, комусь з іншої країни може здатись, що в наших умовах, в стресі, працювати нереально. Але, на жаль, чи на щастя, наша психіка пристосовується, і тепер наше життя йде поряд з війною.
Свої роботи Марія розглядає як важливу частину документування людських емоцій та свідчень воєнного часу:
Факти в новинах сухі, а от емоційні малюнки можуть краще показати те, що відбувається. Те, що за кожною цифрою стоїть чиєсь життя.
Раніше на USIonline.com —
Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram, дивіться на Youtube.
