Ми плакали, коли побачили наш блокпост: журналістка з Херсона Олена Ваніна (фото)

Спілкувалася з колегою Оленою Ваніною кореспондентка Української Служби Інформації Анна Городенцева.

Олена Ваніна

Як для вас почалася війна? Що відчули, коли дізналися, що у Херсонську область зайшли російські солдати?

Для мене війна почалася з дзвінка ранкового редактора. Вона сказала: “Прокидайся, почалася війна, до вас вже зайшли, готуйся до включення”. Я не могла в це повірити, не могла повірити, що все це реальність. Але вже в цей час, у 4-5 ранку, російські війська заходили у Херсонську область через Антонівській мост з території Криму. Вони дуже швидко зайшли, друге включення в мене було у 12, у цей час вони вже підняли прапор на Каховській ГЕС, це від кордону приблизно 50 кілометрів. Потім ракетою вдарили в Херсонській аєропорт. Усе це я розповідала у прямому включенні, та не вірила своїм словам, і що це відбувається у Херсонській області.

Я знаю, що ви продовжували працювати журналістом, незважаючи на окупацію. Як це відбувалося? Вам погрожували?

Було дуже багато інформації і було мало відео з подій. В область я не могла їздити з перших днів війни, тому що шла військова техніка, вибухи, перестрілки. Тому найзручнішим форматом було включення, де я просто розповідала все, що я знала. Ось так, на прямих включеннях, я десь тижня два працювала.

Я розповідала, що відбувається у нас, як люди чинять опір і коли вже Херсон був в облозі, в перші дні окупації, мене припинили включати. Мої редактори сказали, що це буде небезпечно для мене. Коли ми зрозуміли, що вони (окупанти, – ред.) зайшли масово у місто, ми сховали камеру і почали знімати телефоном все, що відбувалося в місті, також ми використовували відео з соцмереж, яке викладали люди: як обстрілюють будинки, як окупанти йдуть по вулицям, як військова техніка йде по Херсону. І я почала працювати у короткій формі, сюжети ми теж робили, але я не підписувала їх своїм прізвищем та не начитувала їх своїм голосом, мої колеги з іншого регіону монтували та начитували ці сюжети.

Тобто до вас так ніхто й не прийшов?

До мене приходили, вони ходили за адресами, які дали наші зрадники. В першу чергу вони шукали учасників АТО. Колишніх військових вони затримували. Зараз затримано у нас близько 500 людей, про яких ми нічого не знаємо. Вони продовжують ходити за адресами.

У нашу сім’ю російські військові приходили двічі. Спочатку вони пішли за адресою мого чоловіка, де він жив більш 15 років тому. Вони прийшли і сказали, що шукають працівника обласного телебачення. Хоча ми вже давно там не жили і давно вже не існує такого телебачення. Вдруге прийшли військові в наш будинок. Почалося з того, що позвонили в домофон, а потім вони самі якось відкрили двері та зайшли. Вони кликали дуже голосно та наполегливо, але ми не відкрили. Потім вони пішли по сусідах стукати. Але потім ми дізналися, що вони просто дізнавалися, хто живе у цьому будинку, тобто особисто мене не шукали. Ця нова адреса, мабуть, ще не була їм відома.

Як взагалі поводять себе російські військові з місцевими у Херсоні? Як вони спілкуються?  

Вони проводяться досить стримано. Перші військові посилилися по пенітенціарним установам, приміщення поліції, у приміщення облдержадміністрації, СБУ. Їх дуже багато в місті, це переважно росгвардія, ФСБ, поліція. Потім, коли почалися мітинги, вони терпіли це, нічого не робили, просто спостерігали за цими акціями протесту. Потім в них змінилася тактика, і вже інші військові, які прибули, були більш агресивними, та вже почали обстрілювати митингующих.

Згодом мітинги припинилися, тому що були поранені люди, і потім вже й затримували людей на мітингах. Вони стоять там, де вони розмістилися, інколи виходять у місто на ринок, купляють овочі, то коньяк шукали, розраховуватися гривнами. Також вони зробили блокпости, і там вони перевіряють машини, документи, можуть зупинити маршрутку і сказать: “Здравствуйте, можете, пожалуйста, выйти из машины”. Вони перевіряють кількох людей та відпускають, але були випадки, коли не відпускали. Коли в телефоні щось побачили – і все – людина зникла. Таких випадків багато, коли щось не сподобалось та людину затримують.

Тобто вони ніби ввічливі та стримані, але затримують людей і вже там, за стінкою своїх відділень, знущаються, вбивають, когось відпускають, когось не відпускають. Був випадок, коли чоловіка тримали, ніхто не знав, що з ним, а потім знайшли його в річці замордованим.

Як працює російська пропаганда в місті? Яку інформацію поширюють?  

Коли вони увійшли в місто, одразу вони вимкнули телевежу. І ми перестали дивитися українські телеканали. Українські телеканали зараз можуть дивитися тільки люди, у яких є супутникові антени, або через інтернет. Вони показують свої канали, потім ще є якійсь канал “Запоріжжя-Херсон 24”. Там показують, що у “Херсоні все добре”, про те що “українські війська обстрілюють наші села”. Вони навіть привозили російських та іноземних журналістів, яким показували, як у нас в Херсоні добре, як у нас працює транспорт. І потім вони обстріляли передмістя Херсону і одразу ж туди привезли цих журналістів знімати “як українські військові обстрілюють села”.

Тобто вони намагаються показати, що у нас все добре, що вони хороші, що ми усі хочемо взяти їх гуманітарку, що усі дякують, що вони прийшли – ось таки паралельні реальності вони показують. Зрозуміло, що коли жителі Херсону дивляться ці новини, вони плюються від цього, і крім відрази нічого не відчувають.

Ми всі бачили картинку з так званого дня россії у Херсоні. Навіть там вони показують дуже невелику кількість людей. Хто ці люди? Та як намагалися їх заманити на цю акцію?

Херсонці не прийшли на цю акцію, це не наше свято. Вони привозять людей. Ось на 9 травня вони багато привезли людей. Там массовка була – просто привезені люди. Навіть на відео попали ці автобуси, на яких привозили людей. Вони більш для своєї російської аудиторії це роблять. Тому що херсонці знають, що відбувається, та нас вже не надуришь. Все, що вони показують у себе, насправді навпаки, абсолютно протилежна реальність.

Що відбувається з бізнесом: чи правда, що росіяни привласнюють бізнес собі та займають пусті домівки?

Проте, що займають пусті квартири – неправда, але чутки такі були. Люди коли виїхали, злякалися цієї інформації, але вона неправдива. Навіть наш так званий новопризначений губернатор, наш колишній мер, сказав – “люди, не бійтеся, ми нікого не будемо заселяти”.

Щодо бізнесу – в Херсоні майже все позакривалось. А ось у області такого дуже багато, там віджимають техніку. Ми намагалися заїхати у “Єпіцентр” і вже на вході стоять військові, які жестами показали “не підїзжайте”. Так як їм треба матеріали, вони роблять свої окопи і ім потрібна фанера і цемент. Вони просто прийшли і сказали – “Здравствуйте! Это все наше”. Ще – один торговий центр спалили вперший  же день. Коли потрапила ракета, були обстріли, вони не пускали пожежні машини, і торговий центр згорів.

А в області вони вивозять зерно, змушують фермерів працювати за їхніми правилами. У нас аграрна область і росіяни активно віджимають агробізнес та шманають фермерів, так сказати.

Як виживають люди, я знаю що ціни великі у магазинах?

Коли окупували, вони повністю заблокували, і не було ніякого підвозу товарів. І тому великі супермаркети поступово закрилися. Протягом місяця вони розпродали все, що в них є, і закрилися – АТБ, Сільпо. Потім закрилися аптеки, тому що не було ніякого ввозу ліків. Зараз Херсон – це такий великий суцільний ринок. Працюють маленькі магазинчики і люди продають на вулицях прямо на землі, або у багажнику машини – овощі, м’ясо – все, що є. Зараз почали ввозити продукти з Криму. То, що в нас не вистачає, люди купують у Криму та перепродають у маленьких магазинчиках.

Як вам вдалося виїхати та чому поїхали саме зараз?

На протязі місяця ще можна було жити в окупації, проти небезпеку і можливість, що прийдуть до мене. І ще – були наші месяцеві продукти. Потім я замислилася про майбутнє, коли моя дитина закінчила 11 клас. Тоді сказали, що отримати атестат та  здати підсумкове тестування можна тільки на підконтрольній території.

Друга причина – це проблема з зв’язком, це також вплинуло на рівень нашого життя, тому що немає інтернету, не працюють термінали, неможливо розрахуватися навіть з карти на карту, або зняти гроші, перевести теж неможливо, тому що немає інтернету. Дуже багато людей зараз взагалі не мають зв’язку, українського зв’язку взагалі немає ніякого, інтернет є частково. Наші херсонські провайдери мусили переключитися на вежі, і ми зараз фактично на російській мережі. Немає інтернету, немає можливості зняти гроші, немає можливості працювати.

І ми подумали, що напевно прийшов час вже виїхати, хоча я не хотіла виїжджати до останнього. Жодного зеленого коридору з перших днів не було. Перший місяць була така блокада, що люди не могли виїжджати взагалі, а потім люди почали шукати шляхи. Ми просто подивилися на досвід інших людей. У нас є спеціальні чати, де люди діляться досвідом, як можна виїхати. Якщо ще буквально два тижні тому дуже важко було виїхати, люди могли чекати тиждень, щоб виїхати. Ти просто стоїш в полі та чекаешь.

Потім почали писати, що вони пройшли блокпост за день і ми зрозуміли, що треба їхати. Ми поїхали через Запорізьку область. Ми проїхали декілька блокпостів біля Василівки. Там зібралася колонна, була черга. Окупанти по 10 машин перевіряли та пропускали, і потім колона машин виїжджала далі, і вони наступних перевіряли і по 10 машин випускали.

Вони зранку пускали на в’їзд людей, а ввечері всього 3 години випускали тих, хто хоче виїхати. Охочих було дуже багато, неможливо проїхати за день. Нам довелось повернутися в таке ж  окуповане село, переночувати попросились до людей, добрі люди пустили в селі Стелька. Більша частина Запорожской області, яка ближче до Херсонській області – теж окупована, у людей ті ж самі проблеми, шо у нас. Ми там переночували, подякували добрим людям, знову встали в чергу і з другої спроби проїхали.

Потім було ще декілька ворожих блокпостів, потім була дуже небезпечна зона, ми обїздили грунтовою дорогою. І через міст через Дніпро дуже важкий шлях був, тому що наша колона з 10 машин прошла нормально, а інша колонна машин потрапила під артобстріл, – слава Богу, всі живі, тільки стекло вибило з останнії машини. Пощастило. Дуже боялися ми наважитися на цій виїзд, тому що було дуже багато випадків – обстрілювали машини, люди гинули, під артилерійський обстріл попадали машини, від осколків гинули, на мінах підірвалися. Є багато випадків, коли машина на міну наїхала, або попала під обстріл і теж сім’я загинула. І коли ми бачили, що були такі випадки, коли 100 машин проїде нормально, а в 101-ї усі загинули. Дуже страшно було. Тому що це як руська рулетка – кому як пощастить.

Які були почуття, коли побачили перший український блокпост?

Коли ми їхали і нас зупиняли на російських блокпостах, підходить військовий – і в тебе на рівні очей автомат і або колорадська стрічка, або триколор – стрічка на автоматі – і тобі говорять: “Здравствуйте, дайте, пожалуйста, документы на проверку.” Доречі, вони нормально себе поводили та були вічиливими, але коли ми заїхали в сіру зону і ми побачили наш блокпост, ми під’їхали і к нам підійшов хлопець з автоматом і я побачила жовто-синю стрічку на автоматі і жовто-синю нашивку на рукаві і він просто нам сказав: “Доброго дня” – ми расплакались.

Я ніколи не думала, що я буду плакати від слов “добрий день”. І все, що накопилось, воно все просто вилилось. Всі, хто виїзжає, всі кажуть – ми бачили наших і ми плакали, ми хотіли обніматися з ними. Це таке відчуття, яке я запам’ятаю на все життя – побачити наших.

Раніше на USIonline.com —

Мой дом украли на глазах у всего мира: блогер из Херсона рассказала об ужасах оккупации (фото)

Читайте нас у Facebook, Telegram и Instagram, дивіться на Youtube.