Ментальний фронт боротьби: психологи на передовій (фото)
Війна, робота, родина, новини, реформи, постійний потік людей і подій – усе це заповнює будні українців. Щодня ми квапимося, плануємо, обговорюємо, переживаємо. Але чи замислювалися ви, що відчувають ті, хто просто зараз стоїть на передовій, ризикуючи життям заради нашого спокою?
Кореспондент Української Служби Інформації дізнавався як змінилося життя наших воїнів, які побачили війну та, що допомагає тримати бойовий дух.
Війна триває не три роки і навіть не одинадцять – вона триває цілу вічність для тих, хто стоїть на передовій. Вони тримають оборону для мільйонів українців й кожного з нас є своя буденність, але якою вона є для них? Що відчувають воїни ? Чи вдається їм бодай трохи поспати вночі, коли не стоять на позиціях?
Бліндаж 77-ї десантно-штурмової бригади. У повітрі повільно розчиняється дим від сигарет. На столі – кілька чашок недопитої кави. Хтось мовчки гортає новини у телефоні, інші сидять у тиші, заглиблені у свої думки.
Тут всі на нервах, але ми тримаємося, – говорить військовий із позивним “Малиш”. Він не спав уже дві доби – то обстріли, то чергування.
Сьогоднішній стан багатьох військовослужбовців відображає не лише фізичне виснаження, але й емоційні та психологічні виклики, зазначають психологи. Постійна невизначеність, обмежений зв’язок із рідними, стрес і перевтома впливають на бойовий дух, знижуючи мотивацію та бажання діяти, пояснюють фахівці.
Водночас взаємоповага та підтримка серед військових, додають психологи, відіграють ключову роль у збереженні моральної та фізичної стійкості. Саме згуртованість стає основою боєздатності на передовій. У підрозділі 77-ї десантно-штурмової бригади взаємини між бійцями позитивні, що дозволяє їм ефективніше виконувати бойові завдання та витримувати психологічний тиск війни.
Ми завжди підтримуємо один одного — каже один з бійців попиваючи потихеньку гарячу розчину каву з посмішкою на обличчі.
Стрес має потужний вплив не лише на психіку, а й на фізичне здоров’я людини, зазначають психологи. В умовах постійного напруження організм працює в режимі підвищеної готовності, що може призводити до серйозних порушень. Військові, які перебувають у постійному стані бойового напруження, додають фахівці, особливо вразливі до цих ризиків. Психологи наголошують: навіть ті, хто демонструє зовнішню стійкість, можуть відчувати глибоке внутрішнє виснаження.
Єдине, що я хочу, – просто кілька днів без вибухів, – зізнається один з солдатів.
Більшість військових визнають: найкращою підтримкою для них була б відпустка. Водночас дехто наголошує на важливості професійної психологічної допомоги, а інші просто прагнуть побути на самоті. Адже стрес на війні – це щоденна реальність. Від нього не сховаєшся, хіба що навчишся адаптуватися:
З часом ти пристосовуєшся до цього жорсткого середовища, розвиваєшся в ньому, знаходиш шляхи комунікації та взаємодії з іншими членами цієї спільноти, – кажуть бійці.
Дехто знаходить розраду у розмовах із побратимами, інші – у коротких відео на телефоні чи музиці у навушниках.
А ще є ротний психолог. Він вислухає, але не всі до нього йдуть. Не кожен готовий відкриватися, – каже боєць «Пончик», виймаючи енергетичний батончик з кишені.
Психолог має бути сильним, – наголошує Олеся Борисова, підкреслюючи важливість професійного підходу в екстремальних умовах війни. — Він не може плакати разом із солдатами, бо тоді вони не відчують опори.
За словами захисників, система психологічної допомоги потребує вдосконалення: нині бракує фахівців, хоча потреба у терапії велика. Водночас багато військових не до кінця усвідомлюють її важливість та ефективність.
У підрозділах не вистачає саме кваліфікованої роботи спеціалістів, адже більшості важко підібрати потрібні слова, аби бути почутими — коментує один із солдатів бригади.
Постійний стрес і нестача відпочинку на передовій негативно впливають на концентрацію та якість сну. Багато військових намагаються впоратися з тривожними думками про пережите, інколи шукаючи розраду в алкоголі. Однак це не дає справжнього полегшення. Як кажуть самі захисники: «Не допомагає воно, особливо надовго – стає тільки гірше».
У короткостроковій перспективі алкоголь здається порятунком, бо нас не вчили справлятися інакше. Проживати, проговорювати, відпочивати – складно й енерговитратно, тому дехто вдається до алкоголю. Але він не вирішує проблем, а лише притуплює емоції — зазначає Володимир Станчишин.
Коментар взятий з епізоду подкасту «На зв’язку» з психотерапевтом Володимиром Станчишиним.
Після повернення додому з фронту військовим доводиться стикатися з новою реальністю, яка часто виявляється не менш складною, ніж бойові дії. Адаптація до мирного життя вимагає часу, розуміння та підтримки, зазначають психологи. Майбутнє у цивільному житті насправді турбує солдатів і є важливим питанням: «Як дивитися на цивільних людей, слухати їх. Та чи зможу взагалі існувати в тому середовищі?».
Психолог Роман Зіненко стосовно контакту з військовими, радить:
«На вулиці можна підійти до військового: без різких рухів, привітатися та висловити подяку за те, що він робить. Ви не знаєте про цю людину рівно нічого — ані про досвід, ані про обов’язки тощо. Дайте людині висловитись. Не робіть нічого непередбачуваного. Жодної критики, порад та ярликів. Не давайте непроханих порад і не питайте, чи він вбивав».
Мрії про закінчення війни, повернення додому, безпеку рідних, майбутнє дітей та здійснення власних цілей для кожного воїна залишаються незмінними, додає Зіненко, навіть якщо шлях до них здається складним і довгим.
Все, що буде після війни, відчувається з присмаком весни — каже один із бійців «Філософ ». І його слова надихають вірити й діяти заради спільного щасливого майбутнього України.
Раніше на USIonline.com —
Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram, дивіться на Youtube.
