«Мені не сподобалося бігати, і я став на ворота. Так моя лінь мене й направила», – Андрій Пятов про свій шлях у футболі

Про свою кар’єру, новий футбол, тренерство та особистий досвід розповість кореспондентці Української Служби Інформації Діані Георгієвій відомий футболіст, воротар збірної «Шахтар», а зараз тренер воротарів команди «Шахтар» Андрій Пятов.

Чому футбол? Як ви до цього прийшли?

Ну, по-перше, футбол — це, мабуть, найпопулярніший вид спорту серед хлопців, а зараз уже й серед дівчат. Я багато чим займався: був активним, займався рукопашним боєм, плаванням і волейболом. А в першому класі друг мені запропонував: «Пішли зі мною на футбол, запишемося». І ми пішли.

Коли ви зрозуміли, що у вас виходить краще, ніж у інших?

Я, як і всі, бігав у полі перші кілька місяців. А потім мені не сподобалося бігати, і я став на ворота. Так моя лінь мене й направила.

Так, я якраз хотіла поставити запитання на цю тему. Чому воротар? Адже воротарі не такі популярні, як гравці, і, мені здається, їх заслуги простий обиватель не вважає вагомими.

Я розумію. У мене тоді був кумир із місцевої команди, воротар, і я полюбив цю позицію з першого дня. Я виходив, бігав у полі з друзями, і мені цього вистачало, щоб насолодитися грою в полі. До речі, у мене це теж добре виходило, але на тренуваннях я стояв на воротах.

Чи відрізняється популярність гравців і воротарів?

Так! Відрізняється у всьому: і у фінансовому плані, і у відомості. Завжди нападники більше заробляють. Зрозуміло, що є знамениті воротарі, але ми між собою кажемо, що воротар — це невдячна робота. Ти менше отримуєш, ти в тіні, ти винний, на тобі величезна відповідальність, тому що твоя помилка призводить до голу. Якщо нападник не забив, у нього є ще шанси до кінця матчу. А якщо ти пропустив гол — це вже все.

Що ви відчули, коли вас уперше освистали трибуни?

Ну, ти це розумієш, коли вже стаєш професійним футболістом. Діти — це діти. Вони програють — плачуть, виграють — теж плачуть. А коли вже я потрапив у професійну команду, у мене був, як я його називаю, футбольний батько — Носов Віктор Васильович. Я почав грати при ньому у вищій лізі, і за півтора року я доріс до того, що став віцечемпіоном молодіжного Євро. А через тиждень я поїхав на чемпіонат світу. Блохін взяв мене в трійку воротарів. І після цього я отримав пропозиції і від «Шахтаря», і від «Динамо».

Що змінилося у футболі з часу, коли ви починали, і зараз?

У футбольному плані змінилося все: зросла конкуренція, швидкість збільшилася, через це стало важче. Зате зараз у молоді більше шансів пробитися, тому що їм більше довіряють, допомагають талантам розкриватися. У мої часи тренери старої закалки не дуже покладалися на молодь, більше робили ставку на досвідчених гравців.

Я починав у Кіровограді. Я не був в академіях, як зараз хлопці. Уже з 13 років вони під структурою академії: одягнуті, нагодовані, у них є навчання, графік, збори. А я починав у Кіровограді, де батьки здавали гроші, поки мій тренер не перейшов в аматорську команду і не забрав мене з собою. Там, де грали дорослі чоловіки. Потім мене помітили в Полтаві, і я поїхав туди. Уже там був у професійній команді. Там мене побачив тренер першої команди і запросив у 17-18 років.

Як це було?

Це було щось неймовірне, коли поряд з тобою грають такі дядьки-професіонали, а ти ще молодий хлопець, який приїхав із невеликого міста. Це був чудовий досвід. І ось зараз я тренер, у мене є дуже перспективний хлопець, якому 16 років, і він уже грає за другу команду. Є хлопець 21 року, який теж дуже добре грає і має великий потенціал. І я отримую задоволення як тренер, тому що бачу в них себе. Але мені було важко почати грати, тому що тренери не довіряли молодим гравцям.

Я зараз спостерігаю за кар’єрою Трубіна і дуже радію за нього. Зараз у мене є Різник, який вже на топовому рівні, і я хочу, щоб він рухався далі. Є також Фесюн, якого я теж можу підняти до цього рівня. Твардовський — ще один хороший воротар. Я називаю ці прізвища воротарів, які починали так само, як і я. Просто я бачу, що вони вже готові зараз.

Як змінився футбол?

Раніше грали по-олдскульному, зараз молодь набагато нахабніша, прогресивніша, сміливіша та динамічніша.

А ви як воротар можете тренувати тільки воротарів?

Ні, у мене є тренерська ліцензія категорії «B», воротарська «B», і зараз я навчаюся на воротарську «A». Потім планую піти на тренерську «A».

Чи можна застосувати вираз: «Красива жінка вмирає двічі, перший раз — коли перестає бути красивою», до футболіста, коли закінчується його кар’єра?

Думаю, так, це дуже важко. Особливо якщо це через травму, і ти довго перебуваєш на реабілітації, не можеш повністю відновитися. Потім звикаєш до цієї думки, якось миришся. Але все одно дуже прикро. Деяким моїм друзям довелося закінчити кар’єру у 25 чи 29 років.

А коли тобі вже 38 чи 39 років, і ти розумієш, що не такий швидкий, як молоді, приходить усвідомлення, що скоро потрібно буде йти. Це дуже важко, особливо якщо ти зробив хорошу кар’єру.

Зарплата гравця і тренера.

Різниця, звісно, відчутна, але це лише на початку. Кар’єра тренера розвивається так само, як і кар’єра гравця: починаєш з малого, а потім поступово зростаєш. Але на початку дуже відчуваєш цей перепад, коли йдеш з гри. Там ти вже був на піку, а тут починаєш все спочатку.

Мені пощастило — можливо, завдяки довірі до мене чи моєму досвіду — мене одразу запросили тренером у першу команду. Це трапляється дуже рідко. Зазвичай потрібно спочатку вчитися, тренувати дітей, і лише потім крок за кроком підніматися.

Яка у вас освіта? Наскільки важлива освіта для спортсмена?

Я закінчив педагогічний університет. Освіта дуже важлива, особливо якщо хочеш бути популярним. Ти маєш бути грамотним, вміти правильно говорити. Я розумію, що у спортсменів багато часу йде на тренування, і часто на навчання просто не вистачає часу. Але молодим спортсменам я раджу знаходити можливості вчитися. Це допоможе і в кар’єрі, і в житті.

Чи може відомість і популярність компенсувати брак освіти?

Звісно, ні. Якщо ти хочеш бути популярним, ти повинен бути грамотним і вміти правильно розмовляти. Не обов’язково вчитися тільки у школі. Я маю на увазі, що якщо ти до 16 років щось пропустив, завжди можна наздогнати. У когось це розуміння приходить раніше. Я звернув на це серйозну увагу тільки після 30 років. Наприклад, я займався з медіа-коучем: технікою мовлення, диханням, правильною дикцією. Результат був дуже хороший. Мені сподобалося, я побачив прогрес.

Я взагалі скромна людина, і раніше мені було дуже важко спілкуватися з пресою. Але в якийсь момент я усвідомив, що я — медійна особа, і повинен гідно представляти себе, робити це грамотно й красиво. Найбільше я шкодую, що не вивчив англійську. Зараз мені набагато складніше, і часу на це майже немає.

Що, на вашу думку, є ключовим для успіху у футболі: наполегливість, удача чи талант?

Я завжди заздрив тим, у кого є талант. Напевно, будь-хто би заздрив. Але талант — це все одно лише 5%, а 95% — це робота. Просто якщо є талант, усе дається легше, ніж тим, у кого лише робота. От, наприклад, Мессі. Я спілкуюся з хлопцями, які з ним у команді, і кажуть, що в нього талант. Звісно, він удосконалюється, тренується, але йому це дається набагато легше.

Відомість і популярність: нагорода чи тягар?

Я люблю дітей, людей, мені подобається спілкуватися, і я ніколи не відмовляю у зустрічах чи фото. Єдине, коли я з сім’єю, то хочеться побути з ними. У нас, футболістів, дуже мало часу. Не хочеться відволікатися і втрачати ці дорогоцінні моменти. Ми, футболісти, десь як моряки: постійні переїзди, збори, виїзди.

Якщо раніше це було важко, то зараз, через те, що не літають літаки, стало ще складніше. Наприклад, ми граємо в Німеччині. Спочатку треба сісти в автобус, доїхати до кордону, потім в аеропорт, летіти 2 години, потім їхати з готелю до стадіону 1,5 години в одну сторону. Потім ночуємо й назад. І так кожного тижня.

Якщо в нас є перерва, наприклад, тиждень, можна провести час із сім’єю й зовсім не думати про футбол. А от хлопці, які грають у збірній, постійно в роз’їздах. Приїхали й одразу знову полетіли: літак, автобус, поїзд — і взагалі без паузи.

А дружини не ображаються? Можна дружину з собою брати?

Я 15 років був без вихідних. Ні, брати дружин не можна. Хіба що на великі чемпіонати, наприклад, на чемпіонат Європи нам дозволили взяти дружин і дітей, але це поодинокі випадки. Зараз ми взагалі базуємося у Львові, бо так ближче до кордону. І можемо не бачити сім’ю по кілька місяців.

Чи впливає це на стосунки? Напевно, ревнують.

Звісно, впливає, і це, і війна, стреси, ці новини. Але в нашій команді у хлопців усе налагоджено. Усі в любові, і сподіваюся, так буде й надалі.

Якби ви могли обрати суперздібність, яку б ви обрали?

Жодну, тоді б пропав інтерес до гри.

Найяскравіша зустріч із відомою людиною.

Моя мрія — зустрітися з Джекі Чаном. Я виріс на ньому, на його фільмах і його біографії. Хотів би з ним сфотографуватися. Це така дитяча мрія.

Якщо говорити про футбол, то, наприклад, Андрій Шевченко. Він для всіх кумир, і для мене він теж був такою яскравою особистістю, незважаючи на те, що я вже був воротарем. Коли я почав працювати з ним у збірній, коли я був капітаном, і навіть коли завершив кар’єру, мені було приємно, що він мені зателефонував, підтримав, побажав удачі. Завжди вітає мене з днем народження, і у нас гарні стосунки. Якби мені 10-15 років тому чи в дитинстві сказали, що Шевченко так зі мною спілкуватиметься, я б не повірив.

Наскільки футбол травматичний для воротаря?

Травми трапляються у всіх. Звісно, найпоширеніша — це хрестоподібні зв’язки. Але в мене не було серйозних операцій. Єдине, коли я закінчував кар’єру, у мене були проблеми з плечем, і потрібно було робити операцію. Але якщо співставити час на відновлення, то в цьому вже не було сенсу. Я планував ще кілька років пограти, але через плече довелося завершити.

Чи було у вас бажання чи плани виїхати жити за кордон або в теплі краї, наприклад?

Ні, у мене була ситуація, коли сім’я виїхала жити до Туреччини на початку війни. Але там їм не дуже сподобалося. Потім у нас була база у Варшаві, і сім’я пожила там рік. Але потім дружина зібрала речі й повернулася до Києва, сказала: «Не можу я там жити, хочу додому». Так само друзі в Америці думали, що там буде добре, а виявилося зовсім не так, як уявляли.

Наскільки відрізняються зарплати в Україні та за кордоном?

Якщо говорити про футбол, то зараз ми сильно просіли. Чому наш футбол сильно виріс до 2014 року? Бо сюди їхали легіонери (іноземні гравці) з усього світу, які створювали серйозну конкуренцію українцям, і українці на цьому фоні розвивалися. Бразильці дуже добре грали, і з ними було важко конкурувати, але, тренуючись поряд із ними, ти ріс.

А після 2022 року всі поїхали, і для наших молодих гравців відкрилася дорога. Це, з одного боку, добре, але їм важко. Не вистачає цього стимулу.

Що стосується зарплат: коли були іноземці, і їм платили, наприклад, мільйон, а ти був у тій самій команді, ти міг прийти й сказати: «Чому йому стільки, а мені так мало?» І могли підвищити зарплату. Зараз, під час війні, у багатьох спонсорів і меценатів бізнес теж постраждав. Усі розуміють, що час такий. Що поробиш.

Рада молоді.

Молодь повинна розуміти, що вони повинні тримати рівень чемпіонату. Вони думають, що зараз рік тут в Україні поиграють і підуть. Але так не буває, це виняток. Ви повинні тут навчитися грати, підняти рівень, раз вам довірили, і тоді зможете рухатись далі.

Які вчинки тренерів ви вважаєте антипедагогічними?

У мене був тренер, який міг після гри вийти на пресконференцію і сказати: “П’ятов винен”. І ось до 30 років я постійно знаходився в сумнівах, чи я хороший гравець чи ні. Такі були крайнощі. Я також вважав, що можливо не заслуговую на увагу преси і так далі. Потім я звернувся до психолога, і вона мене трохи розкріпостила і показала мені мої заслуги. Що я 15 років грав у збірній України. Що я зіграв стільки матчів. Що я повинен себе полюбити і поважати.

Найперша велика покупка.

Машина, звісно. Я купив першу машину в Полтаві, це була Opel Vectra. У мене пристрасть до спортивних машин, тому я часто їх міняв. Зараз у мене Mercedes GLS.

Який для вас ідеальний Новий рік?

На даний момент головне — мирний. А взагалі по-різному. Я люблю подорожувати з родиною. Дуже люблю Фінляндію, ми були там 4 рази, і на четвертий раз, нарешті, побачили північне сяйво. Дуже красиво. Ми орендуємо один і той самий будинок. Діти там навчилися кататися. Ми дуже любимо.

А алкоголь можна вживати?

Ну, звісно, ми ж усі люди. Якщо вам хтось скаже, що футболісти не п’ють, не вірте. Ну давайте так, ми звичайні люди. Звісно, я ні в якому разі не пропагую це. Насправді це все одно вибір кожного і вибір того, як це може вплинути на його життя і кар’єру. Але в цілому після матчу, а якщо ще й спонсори якісь пивні компанії, або матч проходить у Німеччині, а там Октоберфест. Таке буває.

Раніше на  USIonline.com —

Футболіст з Одещини став кращим гравцем Всеукраїнського турніру «UAGOAL» (фото)

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram, дивіться на Youtube.