Медійниця з Херсону робить футболки, щоб допомогти рідному місту «фото»

Медійниця з Херсону робить футболки, щоб допомогти рідному місту

Олена Пімєнова - начальник відділу по роботі зі ЗМІ Херсонській Держпродспоживслужби. Окупанти їй, як і іншим працівникам мєрії, пропонували перейти під триколор та обіцяли золоті гори. Але вона не зрадила Україну та робить патріотичні футболки, щоб допомогти тим, хто не може покинути регіон та немає грошей на життя. Власноруч зробленими принтами Олена хоче сказати всьому світу: Херсонщина - це Україна і чужинцям-окупантам там не раді.

Як замовити футболку, яка допоможе херсонцям, у Олени  Пімєнової дізнавалася кореспондентка Української Служби Інформації Анна Городенцева.

    Олена Пімєнова

Херсонщина зараз – найпатріотичніша частина України

Коли Олена покинула рідне місто та доїхала до більш безпечного Кривого Рогу, вона вирішила, що повинна допомогти тим, хто залишився. Адже багато людей втратили дохід через окупацію, особливо важка ситуація у селах.

Я подумала, як саме я можу допомогти, адже не маю багато грошей. Ще до війни я придумала принт, де є усе, що нагадає мені про Херсон. Я хотіла зробити футболку для себе, але прийшло 24 лютого, і вже було не до футболки. А так як я більше люблю практичні сувеніри, я і вирішила робити патріотичні футболки, продавати їх, а усі гроші переводити волонтерам, які допомагають людям, які залишилися без грошей та вимушені виживати у окупованому регіоні. Нажаль, є такі думки у людей в інших містах України, що усі патріоти вже виїхали з Херсонщини, а залишилися ті, що раді окупантам. Це не правда. Люди чекають ЗСУ, вони чинять опір російським військовим, як можуть. Наразі, Херсонщина – найпатріотичніше місце в Україні, у ії мешканців жовто-блакитні серця. І це я теж хочу сказати всьому світу через ці футболки, – підкреслює Олена Пімєнова.

Як футболки допомагають

Зараз є 7 патріотичних принтів, одна футболка коштує 400 гривень. Олена вже змогла продати 60 виробів. На ці гроші волонтери купили усе необхідне для мешканців Херсону та області, які знаходяться у скрутному положенні через окупацію.

В нас є волонтери, які опікуються тими, хто переїхав до Херсону з області, де наразі йдуть бої. Для них закуповують продукти, медикаменти, іграшки для дітей, одяг. Також ми перерахували гроші родині, яка опікується мешканцями сусідніх до Херсону громад. Вони також закуповують продукти харчування, тому що якщо в місті продукти ще є, то у області з цим проблема. У деяких селах людям у прямому сенсі нема, що їсти. І також ми зараз знов плануємо перерахувати гроші, – каже пані Олена.

 

Обіцяли великі гроші, ми всі стали та вийшли

26 квітня окупанти зайшли у Херсонську міську раду. Вони сказали: “Або працюйте на рф, або залиште будівлю”.

Всі вийшли. Потім ще пропонували, у тому числі нашей службі – “Йдіть до нас, працюйте з нами, все у вас буде добре. У вас будуть добрі зарплати. Заживемо, все буде по-новому, буде нова влада”. Вся ця русько-мирська маячня. На щастя, особисто мені не погрожували, але ми увесь час знаходилися у постійному стресі. Тому що ти не знаєш, якими даними вони володіють, які в них є списки, чи є зрадники, які будуть доносити. Це реально дуже страшно.

Побили  за фотографію Вакарчука у телефоні

Родина Олени змогла поїхати з міста з 3-ї спроби наприкінці травня. Їм у цьому допомогли волонтери, які поділилися більш безпечним маршрутом, їхали групою у автобусі.

Далі про те, що їй довелося пережити – розповідь Олени від першої особи.

Ми їхали два дні. Їхали єдиним шляхом, який був можливий. Я не знаю, чи реальний він зараз. Це шлях на Запоріжжя. У першій день ввечері ми приїхали до Василівки, далі окупанти не пропустили. Тому довелося ночувати у полі. Крім нашого автобусу було ще десь 300 автівок. Деякі люди розповідали, що вони у цьому полі вже 4-5 діб. І це родини з маленькими дітьми, пенсіонерами, людьми з інвалідністю, домашніми улюбленцями, які вимушені стояти в автівці серед поля. Дуже сюрреалістично виглядало те, що ввечері приїхала польова кухня окупантів, вони людям давали у пластиковых стаканчиках кашу та кипячену воду, дітям привезли сік. Але це – як насмішка виглядало.

У окупантів таке правило, що вони починають пропускати з 5 вечера, чому так – вони не кажуть. Нам пощастило, що наступного вечера нас пропустили. У самій Васильовці були 3 ворожих блокпости, а взагалі по нашему маршруту – десь 60. Першій та останній блокпост – це було найстрашніше. Першій був ще на виїзді з Херсону. В автобус зайшли озброєні люди, почали волати: “Нащо ви взагалі виїжджаєте? У Херсоні безпечно, тут не стріляють, а там далі – війна. Куди ви їдете, та ще і з дітьми?” З автобусу вивели хлопця – тому, що в його телефоні знайшли фото співака Святослава Вакарчука. Це була просто фотографія. Хлопчину  побили на блокпосту. На щастя, з ним все гаразд, він пережив дорогу та доїхав разом з нами до Запоріжжя.

На останньому блокпості теж було страшно – усіх вивели з автобусу та перевіряли усі речі. Я переживала за те, що в мене окрім фотоапарату та робочого ноутбуку було журналістське посвідчення члена Національної спілки журналістів та вишиванка. І сказати, як вони на це відреагують, не міг ніхто. Нам пощастило, що нас було багато і було багато речей.

Вже о 10 вечора був наш перший блокпост, і це було щастя. Ми усі плакали, вітали наших хлопців. Чесно, люди, які на щастя не знають, що таке окупація, можуть не розуміти, яке то щастя, що ти вільно ходишь і тут навіть більш вільно дихається. Тому що поруч немає цих злочинців-окупантів, яки у будь яку мить можуть зробити все, що вони хочуть, – можуть вистрілити, вони можуть тебе вкрасти, побити, обікрасти, забрати твої речі, твій телефон, зробити будь-що – і принаймні поки їм за це нічого не буде.

Замовити футболку можно через особисті повідомлення.