Культурний фронт Одеси: музиканти підіймають бойовий дух та допомагають ЗСУ

Українська Служба Інформації підготувала до Дня Незалежності України статтю про незламних духом музикантів з Одеси.

Кажуть, що музика – це мова почуттів. Все більше вуличних музикантів в Одесі співають патріотичні пісні, етнічні мотиви стають трендовими, але найголовніша задача музики – об’єднувати. З початку війни багато одеситів об’єднались, волонтерили, допомагали один одному, донатили, возили воду, робили маскувальні сітки, наповнювали мішки піском, а тим часом в місті продовжувала лунати музика. Стереотипи про «не на часі» відступили, оскільки жити треба тут і зараз. Саме тому герої нашого матеріалу – музиканти.

Багато одеситів знайомі з гуртом «Пожежний кран», який відновив свою творчу діяльність у цей нелегкий час. Вони неодноразово виступали на «Книжці» у самому центрі Одеси, робили благодійні заходи, возили воду до Миколаєва, підтримували дітей.

Їх концерти у перші місяці війни ставали для людей ніби ковток свіжого повітря, особливо коли вулиці міста стали незвично пустими. Також гурт написав пісню «Святитель Миколай», присвятивши її місту-герою Миколаєву, і пісню «Кіра» – в пам’ять про тримісячну дівчинку, яка загинула від ракетного удару по Одесі.

Наразі вже немає такого концертного голоду, як було тоді, проте все одно люди потребують живої патріотичної музики. Нещодавно ми брали участь у вечорі пам’яті Скрябіна, це був збір коштів для одного з дитячих будинків. Так от, незважаючи на недешеві квитки, був повний зал та атмосфера дружності та єдності. Емоції завжди від виступів різні, були концерти, коли ми грали перед людьми, які стояли в черзі за волонтерською допомогою і їм взагалі було не до концертів. Але переважно люди радіють, дякують за виступи, кажуть, що їм це реально допомагає. Збирали ми й на ЗСУ, – впевнені, що все пішло на добрі справи, – розповіли кореспонденту УСІ учасники гурту.

Артистка Одеського муніципального театру духової музики ім. А. Саліка Марина Суботіна-Рижук зазначила, що музика лікує навіть у такі складні часі.

Часто артисти театру виступають у ротонді міського саду, місцевих парках, а на початку війни грали і онлайн, а також просто неба – для підтримки Гумштабу Одеси.

Фото: Марина Суботіна

З початку війни всі музиканти перебувають у емоційних гойдалках від «кому нині потрібна музика, у країні війна, як можна веселитися» до «це все, що я можу, щоб піднімати дух людей». На кожен концерт я йду з думкою, що зараз прийдуть люди, котрим це потрібно і важливо, люди, які звикли до музики в Одесі. У нас завжди було багато українських композицій, зокрема маршів. Наразі додалося ще більше сучасних творів, присвячених нашій швидкій перемозі. Також граємо багато одеської музики. Безумовно, для слухачів це можливість хоч трохи відпочити від подій, переключитися, а для музикантів – це острівець минулого життя зі своєю рутиною, репетиціями, підготовкою до концертів та віддачі від публіки. Ми дуже залежні від них, і коли не відбувається певного енергообміну від музиканта до слухача і назад, можуть опускатися руки. Зараз я точно розумію, що музика лікує, – ділиться власними відчуттями Марина Суботіна-Рижук.

Одеський гурт «4.5.0» був створений під час війни музикантами. Зовсім скоро у гурта запланований благодійний концерт разом з гуртом «STANZA», а до цього їхні виступи можна було почути у багатьох локаціях міста. Щирість цих людей дуже захоплююча, а ще вони не соромляться обійматись та спілкуватись з аудиторією після концертів.

Ми не могли просто сидіти і нічого не роботи. Ми взяли інструменти, голос, і почали співати для переселенців, волонтерів, ЗСУ, дітей. Це не те щоб робота, це наше покликання, те, що ми вміємо робити найкраще. Звичайно, що музика лікує у такий час. До нас після кожного концерту підходять переселенці, розповідають власні історії, як вони були по три-п’ять місяців в окупації, сиділи по підвалах, як приїхали. Ми бачимо ці очі, і якщо чесно, стримати сльози дуже важко, вони нам дякують за те, що ми вселяємо віру у перемогу.

Дві дівчини на останньому концерті весь час плакали, хоча ми співали «Горить, палає», – я не розуміла, чому. Потім вони вже розповіли, що вони лише тиждень тому приїхали з Херсону, як вони слухали українську музику під подушками тишком-нишком, щоб ніхто з росіян не почув. У волонтерському центрі на концерті для дітей-переселенців після виступу діти обіймали нас, дівчинка років 10 подарувала нам малюнок з сердечком, в якому написано «4.5.0», розповідали про те, як їхні тати захищають Україну. Ми розуміємо, що ми повинні робити це якомога частіше, підіймати бойовий дух, щоб у людей ані на хвилиночку не виникало сумнівів щодо наших воїнів, – розповіла вокалістка гурту «4.5.0» Нана Гріцак.

Фото: Олена Ксенофонтова

Зазначимо, культурна та мистецька діяльність – це лише маленька частина життя воєнної Одеси. У День Незалежності України хочеться нагадати, що внесок кожного у це життя дуже важливий. Слава Україні!

Раніше на USIonline.com —

Що ви зробите першим після перемоги: відповіді одеситів (відео)

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram, дивіться на Youtube.