Хвостаті жертви війни: інтерв’ю з одеською зооволонтеркою Дашею Ножевніковою (фото) «фото»

Хвостаті жертви війни: інтерв’ю з одеською зооволонтеркою Дашею Ножевніковою (фото)

Як мешканка Маріуполю відчайдушно розшукувала три місяці свого кота і змогла вивезти його з окупації, як опікуни не виїжджають з горячих точок, тому що в них багато хвостатих підопічних, як власники під обстрілами вивозять тварин, а наші захисники рятують пухнастиків на фронті і як волонтери кожного дня привозять зоокорми тим, хто в цьому має потребу. Всі ці історії знає волонтерка  Animal SOS Odessa Даша Ножевнікова. Адже з першого дня повномасштабного вторгнення одеситка допомогає людям та тваринам як зооволонтер.

У Міжнародний день захисту тварин з нею поспілкувалася кореспондент Української Служби Інформації Анна Городенцева.

                        Даша Ножевнікова

Ви привозите корм для тваринок, які в цьому потребують, – кому саме ви допомагаєте?

Спочатку допомагають нам, а потім допомагаємо ми. Ця ініціатива називається Save pets of Ukraine. Це українське виробництво кормів для собак і котів. Вони дуже круто допомагають у всієї Україні і передають нам багато кормів. А ми вже, як громадська організація Animal SOS, допомагаємо притулкам, переселенцям, які виїхали з тваринами, пенсіонерам, а також опекунам, які кормлять вуличних тварин.

Особливо в зоні нашої уваги курортні поселення – Курортне, Коблево, Затока, Кароліно-Бугаз. Там живуть дуже багато тварин, але раніше їх кормів бізнес – ресторани, готелі, які не працюють через війну. Дуже багато тварин, на жаль, викинули на вулицю; багато випадків, коли люди виїжджають та залишають домашніх улюбленців. Ми розподіляємо та розвозимо туди корми.

В Шабо Одеській області ми опікуємося притулком-хосписом. В ньому живуть старенькі  тварини, які були домашніми, але потім у солідному віці залишилися без хазяїв і вже немає сенсу шукати їм новий дім. Наприклад, якщо вмирає старенька людина і залишається тваринка, яка нікому не потрібна. Але усі мають право на гідну старість – і тварини теж.

Ви возите корми і в Миколаїв, де не стихають обстріли?

Так, ми возимо корми і в Миколаїв, і в Миколаївську область. Також ми відправляли корми і в Харківську область, і в Херсонську. В Миколаївській ми допомагаємо опекуну, який мешкає зараз в зоні бойових дій. Він не виїзжає саме через тварин. Опекун живе у дачному селищі, там залишили  дуже багато  тварин, і він не хоче теж їх покидати. В нього є 4 власних собаки, і він не захотів через них нікуди їхати та став опікуватися і чужими тваринами, які стали безхатьками, тому що через війну їх покинули власники. В нього немає транспорту і немає змоги їх вивезти. Тож окрім 4 своїх собак, він кормить ще 15 чужих собак, а також кішок. Ми привозимо йому корм на регулярній основі.

А скільки кормів ви отримуєте на місяць?

Першого разу нам прислали 20 тонн і сказали розподілити за списками. Ми все зробили на совість і навіть краще, тому що у Києві не знають усіх зоозахисників в Одесі, а ми вже знаємо усіх. Тепер вони щомісячно відправляють 20 тонн корму на нас і вже повністю ми залишаємо право розподіляти ці корма.

Як часто доводиться знаходити новий дім тваринам, які опиняються на передовій?

Таких історій дуже багато – це сотні, якщо не тисячі. Нещодавно на фронті загинув наш зооволонтер Жора Липський, який воював, як доброволець. Перед загибеллю він встиг врятувати цуценя, нам його з ротації привезли військові. Це дівчинка, ії звуть Хімера. Зараз вона ще у клініці, де проходить лікування. Ми постійно забираємо тваринок з горячих точок. Ми тримаємо зв’язок з військовими, вони передають нам тварин. Це велика кількість собак і кішок.

Георгій Липський з цуценям у руках

 

А чи вдається вивозити тварин за кордон і там знаходити їм домівки?

Так, вдається, – насправді дуже багато бажаючих, але нажаль, головна проблема – це логістика. Дуже легко було на початку, коли не треба було документів і щеплення, але зараз правила змінилися – потрібні паспорти, чипи, щеплення і весь пакет документів, але це все роблять і тварини виїзжають, і це вже велика кількість кішок та собак.

Нещодавно волонтерки з Південного відправили за кордон 12 тварин, вони збирали гроші на переноски, зробили все, що потрібно. Насправді, наших українських тварин за кордоном чекають. У перші дні війни я їздила постійно у Кишинів і відвозила туди тварин, яких люди забули, коли поспішали виїхати, а потім зверталися і просили допомогти привезти до них.

Також дуже багато людей з Німеччини, Канади забирали до себе наших тварин з інвалідностью і ставали їх власниками. Вони сплачували їм дорогу, але вся проблема була у тому, щоб вивезти їх до Молдови. Тобто була потрібна жінка-водій, яка би погодилася вивозити тварин і стояти по 5-6 годин на кордоні. Я до літа так робила, поки це було актуально. Один із таких тварин  був Міккі – це пес без однієї ноги та майже незрячий. Йому подарувала дім канадська родина – вони також українці, але мешкають у Канаді. Вони оплатили білети і усе, що потрібно.

Була ще одна історія – достатньо відома художниця, у якої зараз виставка у Франції, знайшла мене в соцмережах і запитала, чи можу я привезти ій ії кішок. Я погодилася і вона прилетіла за ними з Франції до Молдови. Це була дуже зворушлива зустріч і возз’єднання. Ось так ми вивезли за кордон дуже багато тварин.

Я пам’ятаю, що ще ви шукали дім для кошеня, якого привезли до Одеси з зони бойових дій, з Харківській області. Йому вдалося знайти домівку?

Ми не знайшли цьому котику дім, але чудова жінка, яка погодилася взяти його на перетримку, так його полюбила, що вирішила залишити його собі. Котік залишиться у неї, і якраз сьогодні стало відомо, що, нажаль, йому не вдасться врятувати око – його будуть видаляти, але він чудово себе почуває. Так що все ж таки у цієї історії щаслива кінцівка. І це дуже чудово, адже через те, що кіт побував на фронті, він залишився сліпим, також він контужений, тому що потрапив під обстріл. Скоро йому вже сім місяців, його прооперують і все буде добре.

Зараз у нас ще знаходяться декілька собак з фронту, у клініці “Айболіт”. Окрім Хімери, є і ще один песик. Наша організація Animal SOSу першу чергу займається стерилізацією та пошуком домівок для тварин. Раніше ми допомагали тільки опекунам, які годують тільки вуличних тварин, а тепер і притулки потрапили у важкі фінансові умови, тому що через війну роботи немає, а тварин стає тільки більше.

В кожному притулку просто жахлива ситуація і із опікунів, які годували вуличних тварин, теж дуже багато хто залишився без зарплатні. Ще у нас в Одесі дуже велика кількість переселенців, які вивезли своїх тварин – до нас вони приходять з документами і ми допомагаємо їм кормом.

Можливо, чиясь історія хвостатих переселенців особливо запам’яталась?

Є така історія. Декілька років тому ми тут, в Одесі, знайшли дім для звичайного чорно-білого кота з вулиці. Його багато хто пам’ятає, тому що він жив на сходах ТЦ “Європа” на Дерибасівській. І ось ми знайшли йому хазяйку, і вона з цим котом переїхала до Маріуполю рік тому, восени. Тобто, всього за декілька місяців до війни. І потім, коли почалось повномасштабне вторгнення рф в Україну, дівчина завжди була разом з котом та ховалося з ним у бомбосховищі від обстрілів.

І ось у тому укритті ій сказали, що з тваринами не можна. Після ще однієї ракетної атаки по Маріуполю вікна їх будинку були вибиті, будинок був зруйнований і тваринка пропала. Їй довелося виїхати з Маріуполя без кота, але вона не полишала надії його знайти. Вона постійно його шукала у соцмережах та пабликах Маріуполя.

І одного разу вона по відео маріупольських волонтерів впізнала свого улюбленця, який вийшов поїсти. Адже це як дитина, яку впізнаєш при любих обставинах. Вона написала автору відео і попросила повернути ій кота. Нажаль, був тільки один шлях – через росію. Але його вивезли, дівчина була у Грузії і поїхала волонтерам з котом назустріч. І так вони возєдналися. Вона виїхала у березні, а знайшла його у червні, тобто через 3 місяця вона все ж таки його знайшла і забрала.

Кожна така історія дуже важлива, адже, нажаль, дуже багато тих, хто залишає своїх тварин навіть у відносно безпечній Одесі.

Хотіла ще спитати, як ви справляєтеся, адже у вашій команді тільки дівчата, і доводіться тягати важкі пакети з кормом?

У нас дійсно у команді тільки дівчата, але ми товаришуємо з організацією “Рух Одеси”, тож хлопці звідти приходять у день, коли треба розвантажувати корми. Але ми теж розгружаємо – усі дівчата. Ми сталисильнішими. Для нас головне те, що зараз ми можемо допомогти великій кількості людей та тварин. Адже в перші дні ми купляли корми на свої гроші, але тоді ми могли допомогти лише десяткам, а зараз – сотням.

Якщо комусь потрібна допомога, до вас можна звернутися?

Так, до нас можна звернутися, але тільки якщо власник тварини – пенсіонер з мінімальною пенсією, людина з інвалідністю, переселенець – ті, хто знаходяться у скрутному фінансовому положенні. С 13:00 до 15:00 ми приймаємо кожного дня на Софіївській, 22.

Раніше на USIonline.com

Кіт з передової: в Одесі шукають домівку харківському пухнастику (фото)

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram, дивіться на Youtube.