> Всі новини > Новини > Хочу вивчити мову і читати українські книжки: нащадок аристократа з Одеси Томас де Ваал (фото) 
Хочу вивчити мову і читати українські книжки: нащадок аристократа з Одеси Томас де Ваал (фото)
Томас де Ваал – нащадок і представник всесвітньо відомого банківського роду Ефруссі, що почав діяльність з Одеси. Його предок емігрував в Австрію ще у 19 сторіччі. Томас - британський журналіст, вагомий діяч на політично-публіцистичній арені. Зараз він в Одесі. Його позиція щодо війни однозначна - він підтримує Україну.
Про переосмислення впливу російської літератури, реалії війни та зміни в Одесі з ним поспілкувалася кореспондент Української Служби Інформації Наталя Довбиш.
Світ дізнався про історію сім’ї Ефруссі в 2010 році, коли вийшла книга Эдмунда де Ваала «Заєць з бурштиновими очима», яка стала бестселером. Там розповідається про банкіра, мецената та колекціонера Шарля (Ібрахіма) Ефруссі, який переїхав з Одеси до Австрії, потім до Парижа, пережив крах через нацизм, але його справа мала неочікуване продовження у Токіо. Починається книга з того, що Шарль Ефруссі назавжди залишив свій слід у мистецтві – його потилицю знають усі шанувальники Ренуара. Наразі Одесу відвідав брат Едмунда – журналіст та письменник Томас де Ваал.
Томасе, багато хто в Україні опинився під враженням вашої колонки «Зняття Пушкіна з п’єдесталу», опублікованої на Українській правді. Там ви пишете, що російську літературу фетишизують, і позбавлятися цього треба, починаючи з Пушкіна. Як ви дійшли такої думки?
Я як цивілізована людина – противник війни та російської агресії в Україні. Але, все-ж таки, я розумію, що російську культуру відмінити не можна, і я розумію, що до цього питання треба підійти тонко. З одного боку, є імперські ознаки у багатьох російських авторів 19 віку, і я вважаю, що в Пушкіні ця риса найбільше проявлена. Є «Клеветникам России», і там це проявлено. Але у Пушкіна є й інші вірші – «Ода вольности», наприклад, – це Пушкін про свободу. І обидва цих Пушкіних існують.
В Одесі, напевно, питання саме про Пушкіна ще більш непросте, ніж в інших українських містах – суто з міркувань місцевого патріотизму, адже одесити вважали Пушкіна своїм, бо він жив у нашому місті. Як вважаєте, чи можна поєднати відмову від фетишу і пошану до Пушкіна в Одесі?
В Одесі стоїть громадянський пам’ятник, а вже потім Пушкіна зробили символом «російського велічія» – і це дуже проблематично. Тому я розумію тих українців, які хочуть знести пам’ятники – і тих росіян, які мітингують біля пам’ятника Пушкіну в Москві. Це важке питання. Я – людина, яка знає російську мову, але поки не знаю української. Я жалкую, що моя родина не вивчила українську. Я дуже хочу виправити цю помилку і вивчати українську літературу. Можу сказати стосовно пам’ятників, що під час війни дуже важко вирішити таке питання. Не треба поспішати, треба обдумати це питання. Цікаво, що сам Пушкін був противником пам’ятників.
Сім’я ваших предків залишила помітний слід в історії Одеси. Ви бували тут раніше? Чи відчуваєте ви зв’язок із нашим городом?
Я багато писав про Одесу. Я вперше побував тут у 1994 році, і тоді моя родина мало що знала про це місто. Моя бабуся дуже мало говорила про свого батька, який виріс в Одесі і покинув ії вже в 1880 році. Вона говорила лише, що він дуже хотів залишити Російську імперію, тому що передбачив революцію. Все, що ми знали – те, що це була дуже заможна родина. Я приїжджав декілька разів після 94 року, один раз з моїм братом Едмундом. Колись я напишу книгу про свої враження. В мене у книзі буде не тільки про Одесу, а і взагалі про Чорне море.
Зараз ви помічаєте зміни?
Місто змінюється. Але почну з того, що я відразу почував себе тут дуже добре. Це ніколи не було імперське місто. Це європейське, більш буржуазне місто. Я бував і в росії і відчував там цю жорстокость, проявлення якої ми бачимо зараз в Україні. Мені тут дуже добре. І розуміння, що мої предки звідси – підкріпляє це почуття. Звісно, зараз через війну багато людей поїхали, порт напівзачинений, важкі часи. Хочу вірити, що є майбутнє у цього міста. Зараз відбувається укріплення української – це добре, і я не бачу в цьому протиріччя.
З чим пов’язаний ваш визіт зараз?
У цьому році я став членом престижної програми. Є в Відні такий інститут – «Інститут людських наук». І ми вирішили у рамках цієї програми відвідати Одесу. Це знак солідарності. Ми бачимо боротьбу України, знаємо, що ціна – людські жертви. Ми знаємо, що Одесі ще пощастило, порівняно з Херсоном, я вже мовчу про Маріуполь. Я вивчав усі пострадянські військові конфлікти, а під час Чеченських війн висвітлював їх як журналіст. Тому я розумію, які реалії війни.
І з одного боку життя зараз тут в Одесі продовжується і ми сидимо в кафе, а, з іншого, ми розуміємо ціну цього. Ми сподіваємося, що наш визит покажіть людям нашу солідарність і допомогу, і те що про Україну не забувають у світі.
