Хліб, курбан і пам’ять предків: як болгари Буджаку бережуть свою спадщину

Кореспонденти Української Служби Інформації побували в Криничному, щоб більше дізнатися про традиції та побут болгар Одещини.

Болгарська діаспора Одещини є найбільшою у світі. Її називають однією з найбільш інтегрованих у суспільне та культурне життя регіону. Місцеві болгари ведуть активне громадське життя, зберігають рідну мову, традиції та обряди. Болгари оселилися тут близько 200 років тому — після того, як на їхню батьківщину, Балканський півострів, напала Османська імперія. Сьогодні жителі жартують, що болгарську культуру в Україні їм вдалося зберегти навіть краще, ніж у самій Болгарії.

До 2022 року в селі проживало близько п’яти тисяч мешканців. Нині їхня кількість скоротилася майже вдвічі. Основні заняття місцевих жителів — вівчарство, хліборобство та виноробство. Тож одним із головних свят громади є День святого Георгія — покровителя фермерів.

У цей день, за давньою традицією, жінки випікають п’ять обрядових хлібів та готують курбан із жертовного ягняти. До спільної трапези долучаються всі жителі вулиці, а починає її найстарший чоловік.

У 2023 році традицію випікання обрядових хлібів до Дня святого Георгія внесли до Національного реєстру об’єктів нематеріальної культурної спадщини України.

Загалом болгари Одещини зберігають унікальні традиції, у яких поєднуються православна віра та народні обряди. Серед них — святкування Баби Марти (1 березня) з мартеницями як прощання з зимою, виноробне свято Трифон Зарізан (14 лютого) з ритуальним обрізанням лози та вшануванням виноробів, Георгіїв день, а також автентична кухня (банниця, бринза) й особливий болгарський діалект, що зберігся з давніх часів.

Однією з ініціаторок щорічного святкування Георгієвого дня в Криничному є місцева жителька Тетяна Дукова, яка багато років вивчає історію та традиції болгар села. Саме вона лобіювала внесення традиції випікання обрядових хлібів до державного реєстру.

Традиція випікання обрядових хлібів на День святого Георгія збереглася лише в нашому селі. В інших — такого вже немає. Ми хочемо, щоб вона відроджувалася, щоб святкування знову були масштабними, як раніше, коли вся громада збиралася разом. До війни цього дня люди виходили на вулицю, приїжджали діти та родичі з інших міст. На жаль, зараз не всі можуть приїхати, — розповідає Тетяна Дукова.

За її словами, спільна трапеза має особливе, сакральне значення для громади.

Це не звичайне застілля. Люди урочисто виносять курбани та георгіївські хліби, сідають родина до родини. Йдеться не про веселощі, а про святість і повагу до старших. Старший чоловік освячує курбан, жінки ріжуть хліб і роздають сусідам. На столі — лише курбан, хліб, зелена цибуля, часник і редис. Зелень куштують уперше за рік, — пояснює вона.

Кожен обрядовий хліб має власну назву, символіку та призначення.

Кравай — високий святковий хліб із переплетених джгутів, форма яких залежить від родинної традиції. Вага — до 3 кілограмів.

Боговиця — округлий, злегка приплюснутий хліб вагою до 2 кілограмів. Зверху він прикрашений чотирма перехресними джгутами у вигляді квітки, що символізує сонце та весняне пробудження природи. У центрі — тістяна квітка «георгінка».

Ущарька — круглий хліб вагою до 2 кілограмів. До свята випікають дві такі хлібини. Одну з них, за традицією, віддають пастуху. Хліб прикрашений символами вівчарства: незамкнений джгут означає загін для овець, гак — пастуший посох, кульки — отару, а фігурка — самого пастуха.

Четвертий хліб — рангел, або «архангел Михаїл». Це фігурно переплетений хліб вагою до 1 кілограма з отвором у центрі, куди вставляють чашу з вином. Від хліба відламують шматочок і вмочають у вино.

Цією хлібиною ми вшановуємо пам’ять померлих. Це схоже на поминальну традицію, коли хліб окроплювали вином. Болгари дуже шанують предків. Раніше діти знали, де поховані їхні родичі. Сьогодні цього часто вже не знають, і це боляче, — каже Дукова.

За її спогадами, раніше трапеза відбувалася просто на землі.

Ми розстеляли нові рогожі, чоловіки сідали на вишиті подушки, жінки — на маленькі триніжки. Хліб і курбан ставили на землю. Пекти хліб я навчилася у бабусі. Вона була з іншого села й пекла лише ущарьку, — згадує жінка.

Випікання хліба, за її словами, — важкий і кропіткий процес. У ньому зазвичай беруть участь три жінки: наймолодша приносить воду, найстарша замішує тісто, середня формує хліб. Випікають його на домашній заквасці з хмелевих і винних дріжджів, які господині виготовляють самостійно.

Паралельно з випіканням відбувається ритуал «освячення ягнят». Саме в День святого Георгія ягнят уперше випускають на пасовище. Господар обирає ягня-самця, йому на шию одягають вінок із верби та бузку, після чого священник читає молитву. Із м’яса ягняти готують курбан, а до печі кладуть гілки бузку.

У давнину кров’ю ягняти мазали обличчя дітей — вважалося, що це додасть їм сили та здоров’я. Після обряду дітей купали, а воду виливали під плодове дерево. Походження цієї традиції жителі села вже не пам’ятають.

Курбан болгари готують не лише на Георгіїв день, а й на весілля та похорони. Традиції випікання хлібів і приготування курбану передаються з покоління в покоління.

Окрім цього, Тетяна Дукова відкрила у своєму будинку невеликий краєзнавчий музей. Протягом життя вона досліджує історію рідного краю. У її колекції — понад 300 експонатів: рушники, елементи одягу та прикраси, характерні саме для болгар Криничного.

За словами етнографки, місцеве вбрання суттєво відрізнялося від одягу болгар в інших селах.

Тут є атласні та штабельні сукні, зокрема 50-х років — уже після голоду. Під сукні одягали вишиті сорочки. Сорочки з широким рукавом носили старші жінки, з вузьким — молоді дівчата. У вбранні відчутний румунський вплив, так само як і у вишивці рушників, — зазначає Дукова.

У колекції також представлені хустки. Узимку молоді дівчата в Криничному носили чорні, коричневі або темно-зелені хустки, під які клали листя м’яти замість парфумів. Хустки прикрашали квітами з бісеру та намистин.

На білому обличчі чорна хустка виглядала дуже ефектно. Квітка на хустці не була весільним елементом, як інколи пишуть. Якщо хлопець симпатизував дівчині, він надсилав до неї друга. Якщо почуття були взаємні, дівчина передавала квітку, а ввечері хлопець повертав її — і вона кріпила її на хустку, — пояснює дослідниця.

Також у колекції є рушники 1920-х років. За словами Дукової, люди не завжди усвідомлюють цінність старовинних речей. Один із рушників, наприклад, принесли до школи як ганчірку для миття підлоги.

Експонати до домашнього музею здебільшого передають місцеві жителі. Деякі з них мають незвичну історію.

Одну дитячу шапочку, прикрашену бісером, мені подарували як родинну реліквію. Через десять років інша жінка принесла ще кілька таких. Під час вивчення з’ясувалося, що всі вони були зроблені однією майстринею, — розповідає Дукова.

Тетяна Дукова також була однією з ініціаторок внесення традиції випікання обрядових хлібів у Криничному до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України. Нині вона розглядає можливість проведення персональної виставки в Одеському обласному центрі української культури.

Мистецтво вишивання серед болгар Одещини живе й сьогодні. Так, жителька Криничного Олена Велікова зберігає приватну колекцію вишитих сорочок, суконь і картин, створених її матір’ю — Євгенією Джоголою.

За словами Велікової, її мама займається вишивкою все життя. Зараз їй 69 років. За цей час вона створила 57 сорочок, 30 ікон, 10 картин, 20 рушників, п’ять скатертин та десятки іграшок.

Моя бабуся була українкою і приїхала на заробітки в болгарське село Знам’янка, де познайомилася з моїм дідусем-болгарином. Так народилася моя мама — українка з болгарським корінням, — розповідає Велікова.

Вишивати Євгенія Джогола навчилася саме у бабусі-українки. За останній рік вона створила сім сорочок. Традицію продовжила й сама Олена — вона вже вишила чотири сорочки та кілька подушок. Нині жінка планує створити лінійку болгарських сорочок з орнаментами, привезеними з Болгарії. До родинної справи долучилася й донька Вікторія, яка вишиває картини.

Популяризація болгарської культури на Одещині активно здійснюється через масштабні заходи, такі як «Тиждень болгарської культури» (включаючи мистецькі виставки, дипломатичні зустрічі), а також через проведення різноманітних фестивалей. Наймасштабніший з них – щорічний фестиваль вина та крафтової продукції Bolgrad Wine Fest.

За словами директора фонду підтримки підприємництва Болградської міськради Серафима Савченко, фестиваль заснований у 2010 році. Проводять його у день виноробів. Гроші на проведення заходу виділяють у міськраді. Цього року на Bolgrad Wine Fest 2025 представили вина 22-х виробників з Болградського, Ізмаїльського та Білгород-Дністровського районів. Цей фестиваль – найбільший на півдні Одещини.

Наймасштабніший захід провели у 2018 році, тоді фестиваль відвідали понад 15 тис. людей.

Зараз ми намагаємося повернути це втрачене. Спочатку ковід, потім – повномасштабне вторгнення. Ми намагаємося підтримати місцевого виробника, бо вони своїми податками повертають кошти у бюджет. Коли війна закінчиться – ми нічого не втратимо, щобільше, цей фестиваль проходить на підтримку ЗСУ. Кожен учасник сплачує внесок за представлення тут своєї продукції. Зібрані кошти ми передамо на потреби військових, – додав Савченко.

Повномасштабна війна в Україні суттєво вплинула і на життя болгарських громад Одещини. Через виїзд людей за кордон та мобілізаційні обмеження чоловіки часто не можуть приїхати навіть на традиційні релігійні й родинні свята, що послаблює звичні форми колективного життя. Водночас болгарська культура дедалі більше асимілюється з українською, однак носії традицій свідомо намагаються зберегти свою культурну спадщину, передаючи знання та обряди наступним поколінням. Попри всі виклики, у болгарських селах Одещини й сьогодні здебільшого спілкуються болгарською мовою, зберігаючи її як важливий елемент ідентичності.

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram, дивіться на Youtube.