Переселенка з Одеси знайшла поховання свого прадіда у Румунії (фото)

Історією родини поділилася з Української Служби Інформації одеситка Тетяна. За її словами, разом із 6 річною донькою у першу неділю війни вона виїхала з Одеси до Молдови.

Жінка не знала, як будуть розгортатись події в Одесі, тому вирішила евакуюватись задля безпеки дитини. У сусідній країні вони перебували три тижні, а потім через те, що жінка не змогла знайти житло та вона вирішила поїхати до сестри у Німеччину. По дорозі за квитками їй зателефонувала подруга та сказала, що виїхала з донькою з Херсону у маленьке румунське містечко Калараш біля кордону із Болгарією.

Подруга  стала кликати нас до себе, розповіла, що зараз в Калараші є багато однолітків Полі (ред. – донька Тетяни).  Діти можуть спілкуватися і піти разом до садка, а потім у школу. Я задумалася та замість квитків до Німеччини взяла квитки у Румунію. Так ми приїхали в Калараш. І зараз я дивуюся, як так сталося? Нам дійсно треба було їхати сюди, бо трапилась дуже дивна річ, навіть містична, – розповіла Тетяна.

Згодом, до Каларашу приїхала мати одеситки Надія. Їй подзвонив її двоюрідний брат,  згадує жінка, та сказав, що йому нарешті вдалося знайти дідуся: батька своєї мами, який зник безвісти під час Другої світової війни.

Ми разом із сім’єю давно шукали наших родичів, які пропали безвісти під час Другої світової. Дядько Ігор запитав, де ми знаходимося, а потім перепитав, ми здивувалися, наскільки цікава була новина. Він розповів мамі, що їх дідусь  – мій прадід Іван Венотєвич Фоменко  за даними загальної бази військових похований у місті Калараш на місцевому кладовищі. Зараз це меморіал, – зазначила Тетяна.

Як розповіла одеситка, її прадід жив у Кривому Озері. Разом із жінкою Феклою вони народили доньку Надію – бабусю Тетяни. Коли почалась війна,  Іван поїхав до Одеси та пішов у військкомат, але там його зустріли румуни та взяли у полон. Згодом, за документами, які вдалось знайти, його направили до військового табору у місті Слободзія, де він помер у лазареті 25 грудня в 1941 році.

Це мій прадідусь, рідний дідусь дядька Ігоря, маминого двоюрідного брата, та дядько моєї рідної бабусі, якого наша родина дуже довго шукала.  Не можу повірити, що так трапилось. Було дуже дивне відчуття та потім розуміння, що не випадково ми сюди, до Каларашу, потрапили. Перше місце поховання дідуся було у Слободзії, але через рік чи два усіх радянських солдат перепоховали у Калараші, де створили великий меморіал наших померлих військових.

У документах була адреса поховання. Звісно, ми туди пішли подивитись в якому стані могила. І більш за все здивувало, що поховання знаходиться не за межами міста, а в самому Калараші, – поділилася Тетяна.

Фото з кладовища

За словами Тетяни, на могилу прадідуся вони принесли найулюбленіші квіти його доньки Надії – айстри.

Онучка Івана Фоманко – Надія

Одеситка стала ретельніше вивчати документи дідуся – виявилось, що база даних була засекречена росіянами. Потім відкрили у широкий доступ в інтернеті. Тетяна дізналась, що у 2017 році, до Каларашу приїжджали представники Міноборони Росії, щоб вести «свою пропагандистську роботу», – зазначила жінка.

За даними облікової карти, на військовому кладовищі в Калараші поховані 722 радянських воїни, багато могил поіменні і лише 20 присвячені невідомим солдатам.

У 2017 році сюди приїжджав російський консул Ланчиков та керівник представництва Міоборони ерефії з організації та ведення військово-меморіальної роботи в Румунії Шаповалов та разом із міськрадою була видана «Облікова картка військового поховання» з планом кладовища та поіменним списком солдат. На цвинтарі встановили чомусь тільки російський прапор (радянського немає), що дуже ріже очі. Але, окрім росіян там поховані українці, грузини, вірмени, та представники інших країн.

В нас виникла ідея, встановити й український прапор, бо на меморіалі більшість воїнів з України, а саме з Миколаївської, Одеської, Вінницької, Ровенської, Запорізької, Київської та інших областей.

Ми звернулися до директору архіву Національної пам’яті України Ігоря Кулика з листом про ситуацію, та у музей історії міста Калараші, далі плануємо офіційно звернутись до примарії міста з проханням встановити історичну справедливість та, якщо вдасться, додати  прапори інших країн, – розповіла одеситка.

Після повномасштабної війни, які розпочала Росія в Україні, вся родина Тетяни та Надії, та звісно ж прямий онук Івана Фоменка Ігор, планують приїхати у Калараші, щоб відвідати поховання дідуся.

Раніше на  USIonline.com —

Щоб закінчилась війна: новорічні бажання дітей із Одеси (відео)

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram, дивіться на Youtube.