Голод, курорти, кримінал. Що було в Одесі сто років тому – за матеріалами газетних хронік

У цьому матеріалі краєзнавець та журнаіст Станіслав Кінка розповідає читачам Української Служби Інформації про цікаві факти з історії Одеси, які трапились сто років тому.

Зима

У січні 1922 року відновили пасажирське морське сполучення між Одесою, Кримом та Кавказом. Також кілька пароплавів було направлено на обслуговування ліній Одеса-Варна. Про це написала газета «Известия» 5 січня 1922 року.

У середині січня було розірвано договори з усіма колективами театру та кіно.

Будь-які договори з ними вважаються недійсними. Для перевірки змісту картин, що допускаються до демонстрування, організовано комісію у складі представників губполітпросвіту, фото-кіно комітету та культвідділу губполітпросвіту, — читаємо у «Известиях» за 18 січня 1922 року.

Радянська влада одразу розпочала пошук ворогів. Вже у січні 1922 року взялися за студентів. Із загальної кількості студентів (11 187 чоловік), лише 20,5% були робітниками та селянами, решту записали до «буржуазних і дрібнобуржуазних» груп. Як результат – уже 21 січня 1922 року місцева влада анонсувала перереєстрацію студентів, з тим, щоб виявити тих, хто «не служив у Радянській владі, не є членом профспілки, який надійшов не за розверсткою та відрядженням, а за окремими заявами».

Кавалерія Котовського входить до Одеси, 1920 р.

У лютому вже підбивали перші підсумки перереєстрації студентів: із 60%, які прийшли на перереєстрацію, відрахували третину, а ті 40%, які не з’явилися, «вибули механічно».

Постійною темою був голод. Післявоєнна розруха призвела до того, що в Одесі та околицях все частіше стали з’являтися жертви голоду і навіть у радянських газетах згадували про страшні випадки канібалізму.

Як бути? З Одеси до Поволжя вирушає «поживний потяг», в якому кілька тисяч пудів продуктів, а в одеському повіті не менш страшний голод. Чи слід відбирати кірку хліба від одних голодуючих, щоб її передавати іншим голодуючим? — такого листа-крику душі було опубліковано в «Известиях» 31 січня 1922 року.

Взимку з’явилися і перші відомості про майбутнє прибуття до Одеського порту суден з хлібом із США – допомоги, яку надавали радянській державі по лінії АРА.

Памятник революціонерам в Одесі, 1920-ті рр.

Весна

Весна 1922 року почалася з пожежі у будинку Папудова. Цей будинок називали «одеське суспільство в мініатюрі», натякаючи на його розміри та різноманітність проживаючих, від багатих людей у фасадній частині, до незаможних та бідняків в іншій частині будинка, перебудованого зі сховища для зерна.

Потім газети багато уваги приділяли візиту до Одеси керівника «збройних сил України та Криму тов. М.В. Фрунзе».

Але найбільш актуальною темою було прибуття суден із продовольством із США. Не обходилося й без екстраординарних подій. Один із пароплавів застряг на мілині поблизу Санжійки, але дорогоцінний вантаж, що складався з кукурудзи та інших продуктів, був врятований і переправлений у порт на баржах.

Незважаючи на голод, в Одесі готувалися до відкриття курортів. Про це почали писати вже у березні.

Відкриття одеських курортів передбачається до 20 травня. Кількість платних ліжок на лиманах визначено в 300, а в Аркадії — в 100. Для робітників на лиманах залишено 700 безкоштовних ліжок, а в приморській частині — 300. На Куяльницькому лимані ванни відпускатимуться всім, хто потребує лікування. Ціна грязьової ванни – 1 руб. 25 коп. золотом, морський — 65 коп., — читаємо у «Известиях».

Курорт Куяльник, 1920-ті рр.

Весна 1922 року була означена ще одним екстраординарним заходом радянської влади: вони почали реквізувати цінності з церков. Відмінностей щодо релігійної приналежності чи конфесії не робили, але почали з синагог:

Вилучення церковних цінностей в Одесі почалося. Насамперед, як уже повідомлялося, вилучено цінності з усіх синагог, — можна було прочитати у місцевій газеті за 30 квітня.

Напастю для міста стали епідемії. Навесні фіксували спалахи холери та тифу. І якщо хворі на холеру обчислювалися сотнями*, то на тиф хворіли десятки тисяч:

За чотири місяці 1922 року їх [хворих на тиф] налічується понад 44 000, — повідомляє місцева газета в середині травня.

Літо

Літні публікації допоможуть зрозуміти, на які спектаклі ходили одесити сто років тому. Тут можна зустріти геть забуті імена: хто, наприклад, пам’ятає про театр «КРОТ»? Виявляється, що був і такий театр, який розшифровувався як «Кружок працівників дотепного театру».

Театр імені Шевченка* ставив п’єсу Генріка Ібсена «Ворог людський».

*Так називався колишній Російський театр.

Працював і «Північний» театр, де можна було відвідати оперу Роберта Планкета «Корневільські дзвони». Майстерня соціалістичної драми (театр називали «Массодрам») лише готувався до постановки комедії Бомарше «Одруження Фігаро». А для «трудової, молдаванської, публіки» працював театр «Тверезість» поблизу Чумки, газетна замітка від 8 липня описувала цей театр таким чином:

Величезний парк зберіг усі дерева, усі дерев’яні будинки, відкритий та закритий театри, усі альтанки та ресторан*.

*Це тим більше дивно, що в роки громадянської війни багато дерев’яних споруд було пущено на дрова.

Сто років тому на повну силу запрацював НЕП (Нова економічна політика). Позначився НЕП і на театрах. Наприкінці серпня Одеський драматичний театр було віддано приватним антрепренерам.

Очевидно, такі закони НЕПу, очевидно, цього не уникнути. Те саме в Харкові, те саме в Києві. Нема виконавців. Ще нещодавні рядові артисти тепер гастролюють, явище шкідливе та ненормальне, — журиться автор матеріалу в «Известиях» за 23 серпня.

Реклама початку 1920-х рр. період НЕПу в Одесі

Літо було затьмарене проблемами з водопроводом: для його відновлення було потрібно 200 мільярдів рублів (у ті роки була величезна інфляція, так що сума не повинна бути дуже великою).

Щоб довести до санітарного рівня 3 млн. відер [води] на день, необхідно отримати 200 мільярдів рублів. З них 100 [мільярдів рублів] підуть на виправлення гілки «Вигода-Дністер», а решта 100 на створення паливного кулака, принаймні на два-два з половиною місяці, — читаємо в місцевій газеті за 30 червня.

Але літо було б не літом, а одесити не одеситами, якби не проводили багато часу на пляжах. Згадаймо забутий пляж – «австрійський». Пляж був відкритий з шостої ранку, щоправда, «вхід на пляж виключно за квитками, купленими в касі біля входу на пляж».

Волноломи на Ланжероні, 1923-1924 рр.

Курорт в Аркадії також працював за квитками: ванний заклад коштував 500 000 рублів, а вхід на пляж — 100 000 рублів. У той же час середня зарплата була прибл. 2 млн. рублів на день, щоправда, були категорії, які отримували менше: текстильники – близько 80% від цього заробітку, радянські працівники (чиновники) – 90%, а найменше – працівники комунальних служб – лише 56% від цієї суми.

Влітку 1922 року було закрито Одеський авіаційний завод. Варто зазначити, що в період Першої світової і навіть громадянської війни це підприємство було одним із найбільших виробників літаків для армії та різних протиборчих сторін.

До Одеси прибула комісія з представників Москви та Харкова для ліквідації державного авіазаводу №11. Більшісті робітників і службовців оголошено розрахунок з 15 липня. Фактично завод не впорався зі своїми завданнями, — читаємо у замітці від 21 липня.

Хоча ще на початку квітня все було набагато краще: Аавіаційний завод починає входити до «норми» і давати солідну цифру виробничої програми. Становище робітників значно покращено.

Санаторій Лузанівка, 1920-ті рр.

Осінь

Серед інших новин, восени було багато публікацій щодо кримінального становища в Одесі. Писали про засуджених у спекуляції та хабарництві.

Хабарництво не припиняється. І здебільшого злісними хабарниками виявляються люди досить забезпечені, які прагнуть ще більше наповнити кишені, — так описували це явище рівно сто років тому.

Наприкінці вересня відбувся суд над двома співробітниками карного розшуку, які застосовували силу до затриманих: інспектора засудили до трьох місяців ув’язнення, а іншого правоохоронця – до шести місяців, до того ж їм заборонили обіймати посади у карному розшуку та служити в міліції протягом трьох та двох років.

Потьомкінські сходи, 1920-1930-ті рр.

Сто років тому відбулася велика адміністративно-територіальна реформа: Одеса стала центром об’єднаних Одеської та Миколаївської губерній.

У середині осені місцева преса торкнулася актуального питання: що з цукерками? Виявилося, що після закінчення громадянської війни в Одесі працювала лише одна фабрика з 78 підприємств, які належали до цукеркової промисловості – «фабрика братів Крохмальникових, цілком обладнана для виготовлення різноманітних кондитерських виробів».

В останній місяць осені газети приділяли увагу різноманітним темам, але частіше всього писали про кримінальні справи. Наприклад, 10 листопада з’явилась замітка про те, що «в місті прокотилась хвиля налетів та грабунків». Пояснення було вельми оригінальним: це лютували київські злодії, які покинули місто з причини застосування міліцією Києва системи терору по відношенню до них: тих, кого арештовували на місці злочину, там же і розстрілювали.

Втім, не тільки темні сторінки життя були у фокусі преси, писали і про освіту, але і тут були чисельні проблеми: наприкінці листопада замітка у газети коротко доповіла — в Одесі функціонує Інститут образотворчого мистецтва, там навчається 130 студентів і майже всі вони зубожіють:

Відчувається гостра потреба у їжі та одежі.

Фрагмент мапи Одеси з новими назвами вулиць, 1920-ті рр.

Ось такою була Одеса сто років тому назад. Щойно закінчилась громадянська війна, місто відходило від калейдоскопу змін влади та кровавого терору більшовиків, «білих», «червоних» загонів, безкарності кримінальних угруповань.

А у повсякденному житті тісно перекликалися старі звички, бажання вижити у скрутних умовах нової влади та нові практики і культурні пошуки.

Раніше на USIonline.com —

Історія та символи. 135 років Одеському оперному театру (фото)

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram, дивіться на Youtube.