Досвід українців, які втратили все, але відроджуються наче «фенікси» надихає допомагати – американські волонтери

З волонтерами поспілкувалися кореспондент Української Служби Інформації.

Оро Вайтлі народився в Сіетлі, останні 10 років він проживав на Гаваях, де займався професійною фотозйомкою моделей та постанов в театрах. З Україною його пов’язували лише друг, з яким чоловік познайомився ще студентом в університеті.

Діма жив у Києві, він розказав мені про Майдан. Тоді я зрозумів, яка велика нація – українці, і який сенс має ваша (українців-ред.) боротьба за свободу. Коли почалася повномасштабка, мій друг надсилав мені фото того, що коїться у Києві. Фото, які зробив сам. Так я побачив вперше війну не з екранів телевізорів, а ніби очима близької мені людини. Я зрозумів, що не можу бути осторонь, розірвав договір оренди на своє житло, речі віддав у камеру схову та приїхав в Україну, – розказав Оро.

Спочатку, каже чоловік, він хотів пробути в Україні кілька тижнів, попрацювати у якості репортера, щоб якомога більше людей за кордоном дізналися правду про події тут. Але два тижні перетворилися на 2.5 роки.

В мене швидко з’явилися знайомі волонтери, я почав працювати з ними в кількох проєктах. Потім познайомився з Марко і ми стали працювати разом, – каже Оро.

Про своє покликання допомагати людям Марко зрозумів раніше, ніж Оро. Його організація вже багато років займається доставкою гуманітарки нужденним по всьому світу. Філіали є в Боснії, Лівані, Африці, Панамі, а зараз – і в Україні.

Я «майстер» в логістиці. Мені це дається легко і одного дня я зрозумів, що грошей в мене вже вдосталь і є величезний невичерпаний потенціал. Я зрозумів, що можу робити більше і це допоможе багатьом людям. Так народилася моя благодійна організація і я тепер не знаю, що таке дім. Я постійно мандрую з країни в країну, де ми реалізуємо різні волонтерські проєкти, – розказує Марко.

В Україні волонтери допомагають здебільшого цивільному населенню на півдні – це Миколаївщина, Херсонщина та Запоріжжя. Возять ліки, продукти, одяг, медичний інвентар (милиці, крісла колісні тощо), іграшки дітям. Також допомагають і військовим.

Найстрашніше, що довелося бачити влонтерам в Україні – це ракетна атака по Кривому Рогу 31 липня 2023 року.

Ми їхали в Запоріжжя через Кривий Ріг з гуманітаркою Одному з наших волонтерів захотілося в туалет, ми вмовляли його почекати до найближчої заправки, але йому було треба зробити «свої справи» негайно. Ми зупинилися на кілька хвилин і коли поїхали далі, над нами пролетіла ракета. Вона влучила в багатоповерхівку біля дороги на наших очах. В будинку просто утворилася палаюча діра. Я бачив тіла загиблих, бачив, як виносять поранених, бачив людське горе і відчував його так близько, як ще ніколи раніше. Найбільше мене вразила маленька дівчинка, яка кричала та намагалася забігти назад у палаючий будинок. Напевно, там були її близькі. Я НІКОЛИ не забуду цей крик і це НАЙСТРАШНІШІ кадри, які я зробив у своєму житті, – розказує Оро.

Фото Оро Вайтлі

Також волонтери вважають, що саме такі моменти свідчать про незламність українського духу. Якщо після таких жахіть люди знаходять в собі сили жити далі, то і волонтери не мають права виснажуватися.

Зараз донатять значно менше. Європа втомилася від війни в Україні. Їх не цікавлять всі жахіття, які тут відбуваються. Всіх надихають та приваблюють історії успіху українців, які втратили все та відродилися з попелу наче «фенікси» і продовжують робити свою справу, чи відкривають новий бізнес, – поясняє Марко.

Саме тому волонтери намагаються впроваджувати для українців цікаві бізнес-проєкти з довгостроковою перспективою розвитку.

Так, наприклад, з’явився «Мед з мінних полів». Як відомо, багато бджолярів змушені були закрити свій бізнес через війну, адже не мали змоги вивозити вулики в поля і бджоли голодували. Тому волонтери стали самостійно доставляти бджіл на поля, які ще заміновані.

Так є користь від поля. І бджоли ситі, і мед смачний, і класна «фішка» для продажу, – всміхається Оро та демонструє своє опухле око, в яке його днями вжалила бджола.

Окрім цього волонтери займаються розробкою проєктів для допомоги ветеранів. Так вже були успішно проведені два ретрити в Карпатах, а для осіб, які втратили на фронті кінцівки розробляється курс роботи з 3Д принтером, щоб вони могли самостійно друкувати на ньому лайнери на куксу.

В перший рік після ампутації таку насадку треба змінювати до 8 разів. Доки повністю не заживе місце ампутації. Це постійні візити в протезний центр, а деякі ветерани перебувають у дуже пригніченому психоемоційному стані і їм важко перебувати на людях. Ми плануємо закуповувати для них 3Д принтери і навчати їх виготовляти цей виріб самостійно, поки вони не будуть готові відвідувати медустанови самостійно, – пояснив Марко.

Також волонтери опікуються й дітьми. В Миколаєві для маленьких жителів працює центр денного перебування, де діти через творчість вчаться долати негативні емоції. Незабаром, кажуть волонтери, в місті відкриється й друга така установа.

Раніше на  USIonline.com —

Жодних змін за майже два роки – як люди живуть в зруйнованому селі на Миколаївщині (фото)

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram, дивіться на Youtube.