Чи святкували українці Новий рік: традиції та обряди

31 Грудня 2022, 12:10

Зацікавленість українською культурою та традиціями наших пращурів під час повномасштабного вторгнення особливо зросла.

Про традиції зустрічі новорічних свят кореспонденту Української Служби Інформації розповіла Наталія Петрова, заступниця декана факультету історії та філософії ОНУ ім. І.І. Мечникова.

Наталія Петрова

Ми увійшли в цикл зимових свят. Це є традиційно важливим для всіх в усі часи. Тому що за язичницькими традиціями – а неоязичників у нас зараз також багато – це – народження сонця, а за християнськими традиціями – народження бога. Загалом це – оновлення, початок нового року і нового життя, – розпочала Наталія Петрова.

Різдво: 25 грудня чи 7 січня

У нашій культурі Різдво є одним з головних свят. Особливість в тому, що в Україні святкують його в різні дні: 25 грудня або 7 січня, залежно від конфесійної приналежності. А ще точніше – від календаря.

Це специфічна риса нашої культури, яка, в тому числі, крім особливостей релігійного літочислення, зумовлена імперським та тоталітарним минулим. Дата 7 січня була нав’язана та остаточно затверджена радянською владою з метою відірвати нас від загальносвітових цінностей.

Насправді Різдво – 25 грудня, і навіть священники, які проводять службу 7 січня, говорять, що дата Різдва 25 грудня.

Сьогодні, під час повномасштабного вторгнення, українці починають усвідомлювати, що Різдво треба святкувати 25 грудня, бо це природньо – це народження нового дня, а також це відповідає загальносвітовим традиціям.

Війна допоможе нашому суспільству позбутися традиції святкування 7 січня, а також інших «спадків» імперської та радянської ідеології, – вважає Наталія Петрова.

У християнській традиції, яка спирається на астрономічний календар, днем народження Христа вважають час після зимового сонцестояння. Адже 21 грудня до світлого часу доби починає додаватись хвилина, що означає відродження світла, народження Сонця, Бога.

Традиції та обряди: вечеря та культ вшанування померлих

Незалежно від дати святкування, обов’язковими атрибутами святкування Різдва є звичай українців колядувати та носити вечерю – у Святий вечір з 24 на 25 грудня, або з 6 на 7 січня – хто як святкує.

У цей вечір готують кутю та 12 пісних страв – рівне число апостолів (за християнством) чи кількість місяців (за язичництвом). Однакового переліку страв немає, це обов’язково кутя та зазвичай це вареники, пироги, інші страви залежно від регіону.

Під час новорічних свят українці відзначали культ шанування померлих предків.

Для нас звично, коли у цей вечір діти приносять вечерю до своїх хрещених. Але є традиція, коли дорослі носять за своїх померлих батьків чи родичів. Основна страва на різдвяному столі – кутя – одночасно є поминальною. Кутя є у складі вечері, яку несуть за померлих. Господарі на стіл обов’язково ставлять пісні страви, кутю, калач та подарунки. Ця зустріч супроводжується ритуальними текстами.

25 грудня чи 7 січня, коли вже відбулося Різдво, вечерю несуть вже діти. У цей день немає посту і починаються святкування. Діти виконують колядки, в яких прославляється народження Бога. А ще раніше наші пращури прославляли народження Сонця.

За часів радянської системи заборонялося колядування. Аби не отримати покарання, люди змінювали тексти колядок. І в унікальному фонді одеського фольклориста Петра Маркушевського є колядки, які прославляли Леніна. Так радянська тоталітарна система знищувала нашу традиційність та обрядовість, – зазначила Наталія Петрова.

Новий рік: український карнавал

Для українців традиційно святкування Нового року було пов’язано не з 1 січня, а з днем Маланки і Василя 13 і 14 січня, так званий Старий новий рік. Ці дати є споконвічним новим роком згідно з традиціями наших пращурів. Саме з 13 на 14 січня в народі готували кутю, накривали святковий стіл та чекали щедрувальників. В українській традиції це – Щедрий вечір.

Тут є відмінність від різдвяних привітань. Першим привітати з так званим Новим роком (щедрувати), мав хлопець, після – можно було ходити і дівчатам.

У ці дні українці, переважно молоді люди, формували гурт та виконували обряд «Маланка і Коза». Щедрувальники заходили до кожної оселі та вітали з Новим роком.

Ці святкування можно порівняти з європейськими карнавалами. У них присутня традиція маскування. У гурті були різні образи – коза, ведмідь, військовий, чорт, циган, єврей та інші.

Маланкою, зазвичай, переодягали парубка. Хоча є регіональні традиції. Наприклад, на Савранщині, в селі Осички, а також в селі Курячі Лози, роль Маланки виконує хлопчик не старше 7 років. Маланку охороняють міфічні персонажі, дідки та військові (або козаки).

Разом із Маланкою ходить хтось переодягнений в Козу і виконує ритуальний танок, який супроводжували ритуальною піснею, в т.ч.: «Там де коза ходить, там жито вродить».

Наразі є багато варіацій вітальних текстів, але головний сенс – смерть Кози та її відродження, тобто смерть зими і відродження природи. Ці тексти зазвичай є надзвичайно актуальними та обов’язково передають настрої суспільства, у якому відбувається обряд. Для кожної родини було важливо, аби до них зайшли і колядники, і щедрувальники. Тексти адаптуються до поточної ситуації, зокрема політичної – це особливість українського фольклору зимового циклу.

У народній уяві вважається, що у цих переодягнутих персонажах є душі наших померлих предків. Тому не можна не пустити додому цей гурт, адже це наші родичі. Таким чином вони бажають нам щастя та добробуту, розповіла спікер.

У нас є унікальні традиції, тому що ми маємо надзвичайно високу адаптивність.

Сьогодні війна, з одного боку, важке випробування, з іншого – момент усвідомлення необхідності очищення від радянських традицій. Рік тому пояснити людям, що Різдво 7 січня не святкують, було неможливо.

На рівні держави нам потрібно підвищувати рівень обізнаності з традиціями, які формувались впродовж тисячоліть і основою нашої етнічної самосвідомості, нашим етнокодом. Для цього необхідно збільшувати цикл гуманітарних дисциплін для студентів всіх спеціальностей. Також важливою є роль засобів масової інформації в питанні популяризації народних традицій, особливо тих, які не пов’язані з тоталітарним або імперським минулим – резюмувала Наталія Петрова.