Цирки – це концтабори для тварин, — Олександр Тодорчук, координатор зоозахисного руху “UAnimals” «фото»

Цирки – це концтабори для тварин, — Олександр Тодорчук, координатор зоозахисного руху “UAnimals”

Олександр Тодорчук приїхав в Одесу із важливою місією — показати одеситам найкращу соціальну рекламу про тварин, їх проблеми, аби люди замислились і почали щось змінювати навколо себе. А ще Олександр майже рік тому заснував зоозахисний рух «UAnimals», який вперше в Україні гучно закликав робити цирк без експлуатації тварин.

В інтерв’ю Українській Службі Iнформації активіст розповів, чому захист тварин – це, в першу чергу, про людяність та гуманність, що може зробити кожна людина, аби світ став кращим, та як живеться тваринам за лаштунками цирку.

на фото: Олександр Тодорчук

Розкажіть, що це за організація “UAnimals” й навіщо її створили?

Організація “UAnimals” була створена вже більше року тому. Це зоозахисна та гуманістична по суті ініціатива. Першу задачу, яку ми поставили перед собою – це заборонити експлуатацію тварин в цирках. Дійсно, це дуже амбітна ціль, але за цей рік вдалося зробити багато.

Що саме вдалось зробити?

Вже багато міст на своєму рівні обговорюють локальні заборони експлуатації тварин. Верховна рада України розглядає два законопроекти, які передбачають заборону або обмеження використання тварин в цирках. Питання, яке ще рік тому було лише в думках людей та обговорювалось зоозахисниками, зараз дуже гучно лунає, і навряд хтось в Україні може сказати, що не чув про цю проблему.

Рівно місяць тому, 16 квітня, в Києві в парку Шевченка пройшов мітинг “За цирк без тварин”. На цей мітинг завітали більше тисячі людей. Все відбувалось під час великодніх свят. Паралельно проходили мітинги, акції й в інших містах України, в тому числі в Одесі. За десять хвилин до початку мітингу було з десяток людей, а потім за лічені хвилини з усіх кінців парку люди почали сходитись. Стало зрозуміло, що “UAnimals”, тема, якої ми торкнулись, – це не тільки про цирки, це загалом про гуманне поводження з тваринами. Більш того, це дуже потрібно тваринам, але ще більше це потрібно людям, тому що це про людяність.

на фото: Олександр Тодорчук

Хто саме підтримує Вашу ініціативу? Чи є серед них відомі українці?

На мітингу були настільки різні люди, що в звичайному житті їх неможливо побачити разом. Дуже багато зірок підтримують наші ідеї. Це і політики, і депутати, і музиканти, і урядовці, і просто звичайні люди. При цьому, на мітингу не було жодної партійної символіки. На самому заході кожна людина могла вийти й взяти слово, тому що ми обрали формат вільного мікрофону. Прийшли Даша Астафєва та Ната Жижченко (Onuka) з чоловіком, теж музикантом, фронтменом групи The Maneken. Звичайно, піднімалися на сцену представники зоозахисних організацій. Виходили ветерани АТО. Тому що час від часу нам кажуть, що зоозахисна ініціатива наче невчасно. А хлопці і дівчата, які бувають в зоні конфлікту, спростовують це твердження, ризикуючи власним життям. Іноді тварин просто закривають в квартирах, коли виїжджають із зони АТО, й кидають корму на тиждень. А потім хлопці й дівчата рятують цих тварин. доводячи, що можна й на війні залишатись людиною, а в мирному місті знущатися над ними.

Що казали люди, які підходили до мікрофону?

В якийсь момент на сцену піднялась дівчинка 9 років, яка, стримуючи сльози, розказала, що її батьки якось повели в цирк. Вона не змогла досидіти до кінця і просила, щоб її звідти вивели. Чесно кажучи, я в дев’ять років про такі речі не замислювався, я до цього приходив роками. Ще один емоційний момент був, коли на сцену вийшла бабуся і розповіла, що про мітинг вона дізналася від сина, який побачив по телевізору цей захід в новинах. Вона живе десь в спальному районі Києва та приїхала до нас на мітинг, щоб сказати: якщо люди збираються задля таких тем, то в Україні є надія.

на фото: Олександр Тодорчук

Часто лунають у  Вашу адресу якісь невдоволення, фрази про “не на часі”?

Час від часу з’являються люди, які кажуть про те, що краще б ви захищали пенсіонерів, дітей, сиріт і т.д. Я, по-перше, вважаю, що кожна людина може обирати собі напрямок, а, по-друге, я розумію, що є люди, у яких добре серце, і люди, які взагалі нічим не переймаються. У моєї коханої дівчини своя організація, яка займається дітьми-сиротами. Ми регулярно їздимо в дитячі будинки. А на мітингу “За цирк без тварин” було багато людей, які мають власні проекти, присвячені допомозі дітям, пенсіонерам, учасникам АТО, переселенцям, кримським татарам. Як правило, ті люди, які кажуть “краще би…”, вони не займаються нічим. Адже, по суті, це питання про те, що знущатися не можна ні над ким. І це головна ідея, яка лежить в основі “UAnimals”. Тому що коли в 21 столітті Ілон Маск збирається летіти на Марс, і в той самий час ми змушуємо ведмедя їздити не велосипеді, — це атавізм, це знущання над людством.

Колись Махатма Ганді казав, що велич і моральний прогрес нації можна виміряти тим, як ця нація ставиться до тварин. Як Ви вважаєте, на якому етапі прогресу зараз знаходиться Україна? Наскільки ми далеко знаходимось від ЄС в цьому сенсі?

Рік тому, коли я вирішив займатися цією темою цілеспрямовано, в якійсь момент здалося, що ця проблема лише в моїй голові. Що тільки мене це хвилює. Але спілкуючись зі знайомими, рідними, я дізнався, що всі люди розуміють: цирки – це знущання над тваринами, й цього не має бути. Люди, які виступають за цирк із тваринами, у 90% випадках є або працівниками цирку, або людьми, які із ними якось пов’язані.

Міжнародна дослідницька компанія JFK провела опитування серед українців за конкретним питанням: де на думку людей повинні жити дикі тварини. Можна було обрати кілька варіантів, у тому числі цирки, зоопарки, реабілітаційні центри і т.д. Але 90% людей обрали лише дику природу.

З того, що я бачу, ми можемо бути попереду всіх “європ”. Тут саме таке питання, в якому можна не рівнятися. Мені хочеться, щоб ми не чекали, поки інші країни відмовляються від цирків з тваринами, а потім Україна це робить. Ми вже сьогодні можемо це зробити. Якщо вимірювати це добротою серця та перейманнями людей, то ми можемо не рівнятися на Європу, а розвиватися своїм шляхом гуманності.

на фото: Олександр Тодорчук

Ви казали, що вже є законопроекти, якими пропонується заборона використання тварин у цирках. Розкажіть більш докладно про ці ініціативи.

По суті є два законопроекти. Якщо казати загалом, один з них передбачає повну заборону використання тварин в цирках України. Другий передбачає заборону використання тварин в пересувних цирках-шапіто. “UAnimals” виступає за повну заборону використання тварин. Але, в той же час, ми виступаємо за будь-який крок у вірному напрямку. Зараз дуже потужну роль в нашій боротьбі грають локальні заборони. І це те, що вже сьогодні може зробити кожне місто України, зокрема й Одеса. Наприклад, у Львові міська рада заборонила цирки-шапіто. У Дніпрі діє ця заборона, наскільки мені відомо. І навіть якісь невеличкі міста долучаються до цього руху. Нещодавно Ірпінь, маленьке місто під Києвом, прийняло рішення про заборону шапіто в місті.

Чому саме цирки? Є багато напрямків, де тварини потребують захисту від знущань.

Треба розуміти, що цирки – це концтабір для тварин. Я зустрічався з українцем Ігорем Маліцьким, який пройшов концтабори, і за його словами я вже можу казати, що цирки – це концтабори. А шапіто – це найгірші концтабори. Тому треба тиснути на міську владу, на державну владу, проводити мітинги з метою актуалізації цих питань.

Колись хтось виступав проти гладіаторських боїв. І якщо б не знайшлись ті люди, які були проти, то можливо ці бої теж могли продовжуватись. Ще 50 років тому в Європі були зоопарки для людей. І про це чомусь ніхто не розповідає. Але цієї інформації купа в інтернеті – з фотографіями та свідченнями. Це почалося з часів Колумба, коли люди привозили туземців, місцевих мешканців та місцевих тварин. Остання така виставка пройшла десь в 1950-х роках в Парижі. Її відвідали до 10 млн. людей за місяць. Це був зоопарк, в вольєрах якого жили люди – туземці, індіанці, їх діти. Більш того, організатори теж пояснювали, що їм там добре, надається медична допомога, охорона і т.д. До речі, така сама виставка була в Санкт-Петербурзі. Сьогодні, якщо послухати аргументи людей, які виступають за цирки з тваринами, вони будуть дуже подібні тим аргументам, які лунали тоді в Парижі.  “А де ще діти побачать туземців? (А де ще діти побачать жирафа?)”. Послухайте, мені 30 років, і я ніколи в своєму житті не бачив туземця. І жодним чином не сумую з цього приводу.

на фото: Олександр Тодорчук

Розкажіть про візит до Одеси. Ви приїхали аби показати соціальну рекламу про тварин. На який фідбек Ви чекаєте від одеситів?

Півроку тому ми познайомились з Наталією Шевчук, засновницею фестивалю соціальної реклами “Molodiya”. Щороку вона проводить фестиваль на абсолютно різні теми. І ми спільно вирішили робити окрему номінацію “За цирк без тварин”. Тоді в журі цієї номінації увійшла Onuka, дизайнер Наталія Каменська, режисер Олександр Стеколенко, в’язень концтаборів Ігор Маліцький. Надіслали багато дуже якісних робіт. До речі, одеський режисер Пудич потрапив у шорт-лист. Потім ці відео ми почали демонструвати в кінотеатрах перед показами і зрозуміли, що соціальна реклама – це такий індикатор змін, тому що в багатьох країнах соціальна реклама рятує як окремих тварин, так і цілі види. Є історії, коли величезні бренди типу “Zara”, “H&M” відмовлялись від використання “жорстокого” матеріалу саме завдяки соціальній рекламі. Виникла ідея робити показ соціальної реклами, присвяченої темі тварин. Перший показ ми зробили в Києві. Ми спеціально не робили страшні відео. Тобто можна брати дітей, і нічого страшного для маленьких немає. Після показу багато людей йшли зі сльозами на очах. Але ми не хотіли просто викликати емоцію. Ми хотіли, щоб люди почали щось змінювати. Багато хто питав: “Як вам допомогти?”.

Дійсно, що прості люди можуть зробити?

Пам’ятаєте фільм “Заплати іншому”? Це один з моїх улюблених фільмів, де основна ідея полягає в тому, що якщо ти допоможеш трьом людям, світ стане краще. Будь-яка людина може долучитися до зоозахистної організації, або просто проходячи повз безпритульну собаку на вулиці взяти її додому, або хоча б погодувати її.  Коли людина веде свою дитину в цирк чи дельфінарій, їй треба замислитись, якою ціною відбувається все це шоу. По-перше, хочеться, аби люди замислились. А по-друге, оскільки зала не може вмістити всю Одесу, хочеться, щоб ті люди, які подивились цю рекламу, стали “вірусом добра” і почали ці ідеї поширювати. Адже все це взагалі про людяність та про взаємоіснування на цій планеті.

Одеса — курортне місто. І тема експлуатації тварин у нас давно вже обговорюється, але із року в рік влада не демонструє очевидні кроки аби подолати ці знущання. Досі на вулицях Одеси можна помітити фотографів із птахами, рептиліями, мавпочками. Що робити простим одеситам, якщо влада не діє?

Одеса в Україні — одне з найактивніших міст у тому ж зоозахисті. Втім, у Одеси є одна особливість, яку я помітив. В Одесі люди дуже розрізнені. Я такої кількості активістів не бачив в багатьох містах України. Але якоїсь централізованої точки збору, організації я не бачу. Це проблема. Треба об’єднувати зусилля. У Львові є КП “Лев”, яке домоглося того, що з цього року в львівських школах будуть викладати урок гуманного поводження з тваринами. “Лев” – це комунальне підприємство. Мені б хотілося, щоб це був приклад для усієї України.

Що можна робити? Дійсно, треба викликати поліцію. Треба довбати голову поліції до останнього. Якщо є питання, пишіть на сторінку “UAnimals” у “Фейсбуці”. Ми зкомунікуємо із юристами, які порадять, яким чином і що робити. Якщо бачите проблему, пишіть заяву в поліцію, в органи місцевого самоврядування. Це питання має гучніше звучати. Треба максимально виходити в офф-лайн. Більш того, питання мавпочок на вулицях не є прибутковим джерелом для будь-якого великого політика. Це не земля, узбережжя чи ще щось подібне. Вони на це навіть уваги не звертають. Тому протидії з боку влади не має бути, тому що не має зацікавленості.

на фото: Олександр Тодорчук

Є приклади успішних цирків без тварин? 

Прикладів успішних цирків без тварин дуже багато. Найвідоміший цирк у світі, “Cirque du Soleil“,без тварин. В цирковій академії Києва (Київська муніципальна академія естрадного та циркового мистецтв) навчають артистів цирку. Там можна стати жонглером, еквілібристом, клоуном, але не можна стати дресирувальником.

Що робити дресирувальникам? Взагалі, які це люди. Адже досі існують цілі династії дресирувальників.

До речі, онука Дурова в Росїі відмовилась від дресури саме через негуманність цієї діяльності. В цирковій академії цю професію отримати не можна, тому що навчання дресурі відбувається за закритими дверима. Цим спеціалістам дуже потрібна конфіденційність. Династії створюються через жорстокість. Цирки – дуже закрита індустрія. Всі дресирувальники кажуть, що вони дресують тварин тільки “пряником”, і немає ніякого “кнута”. А за закритими дверима це дуже складно проконтролювати. Чому створюються династії? Тому що кому ви можете довірити передачу інформації, як не своїм близьким родичам, дитині. Дресирувальник має бути впевненим, що людина, якій він довірився, не піде і не розкаже, що відбувається під час дресури, які знущання переживають тварини.

Ви це бачили?

Ми потрапили за лаштунки Національного цирку України. Я особисто був там. Це жах. Ведмежа живе в клітці метр на метр і не може розвернутись. Так само живуть тигри, леви. В цирку руйнують закладений природою характер тварини. Випливають питання і знущання над твариною. Два місяці тому в Прилуках циркова левиця втекла з цирку “Кобзов”, її застрелили, і з того моменту ніхто не поніс відповідальності.

Час від часу з’являється інформація, що в цирку померла тварина. Треба розуміти найзлішу правду цирків: тварина, яка не виступає, стає кормом для тварин, які виступають.

на фото: Олександр Тодорчук

Що відбувається із тваринами після того, як вони перестають виступати за станом здоров’я або за віком?

Керівники цирків дуже люблять створювати для людей уявний світ, якусь Нарнію, де щасливі тварини бігають по полям. Цього немає. Вони кажуть, що серед тварин є пенсіонери. Але цих пенсіонерів буквально декілька. Не може бути на 100 тварин лише 1-2 пенсіонера.

Тому виникає питання, а що трапляється з тваринами, коли вони виходять на пенсію й не виступають? Один із варіантів — їх продають для низькопробних шоу типу “цигани з ведмедями”. Інколи продають у заміськи бази, ресторани у якості декору. Самий гірший варіант – це коли цих тварин продають у притравочні мисливські станції. Це, мабуть, найжорстокіше, що існує на цій планеті. Для того, щоб мисливських собак навчити мисливству, купують тварин (чим більше тварина, тим краще). Їм виривають ікла та кігті, щоб тварина не поранила цю собаку, яка коштує дуже дорого. Садять цю тварину на довгий ланцюг. Тварина біжить, її наздоганяють собаки і роздирають. Після того її зашивають і таким чином повторюють до тих пір, поки її вже не можна зашити. От такі є речі. Ще час від часу з’являється інформація, що в Україні є така послуга для багатих людей, яким надається можливість полювати на тигра.

Всі ці жахи, які Ви описали, роблять люди. Як на Вашу думку прищепити людині милосердя?

Ми в Україні чомусь дуже часто ставимо запитання загальнодержавні. Як то – влада має щось змінити, і т.д. Насправді у кожного українця є своя маленька держава – його родина. Уявіть, що це саме те ідеальне суспільство, яке Ви хочете створити. Спробуйте зробити це в рамках своєї родини.

Задача батьків прищепити своїй дитині певні цінності. Адже діткам треба все пояснювати. Треба просто пояснювати, що добре, а що погано. Що знущання – це погано. Давайте уявимо, що майбутні українці – це наші діти. Якщо ви зможете своїй дитині привити певні цінності, то ви на 1/50 000 000 вже змінили майбутнє України. А враховуючи, що люди с правильними цінностями, як правило, змінюють когось навколо себе, то ви вже зробили величезний крок.

на фото: Олександр Тодорчук

 

Как сообщала USIonline.com, в Одессе прошла акция “За цирк без животных”.